В здоровому тілі - здоровий дух(Irishka)

Ось і кінець цього жахливого року...Для мене він пройшов неначе уві сні, дуже моторошному, від якого хочеться прокинутися, а не можна((
Настрою немає ніякого.Моя бабуся знову потрапила у лікарню, свята проведе там, то ж не до веселощів. Ситуація один в один як до початку війни - тоді вона теж потрапила з мікроінсультом у лікарню, її не долікували, бо почалося повномасштабне вторгнення, окупація на безкінечних два з половиною місяці...Тоді я божеволіла від переживань та просила Бога про одне - тільки не зараз, тільки не так...Тепер знову прошу - не так, не так, не зараз! Ця клята війна не дає можливості бачитися і їздити до неї часто((

Але треба шукати якийсь позитив на порозі нового року і я його знайшла: дякувати Богові і нашій неймовірній державі, усім енергетикам країни - сьогодні ми зі світлом!Вони виконали свою обіцянку! Ще вчора його було лише дві години на добу, а сьогодні воно є у повному обсязі!!!Таке незвичне відчуття, скажу я вам...забуте...Мирославчик цілий день ходить і дивується, не вірить власним очам))То мучив нас питаннями "коли вже ввімкнуть електрику?", а тепер допитується "а чому це її не вимикають?"))
Коротше, хто про що, а я про світло, бо це болюча тема для мого міста.

Знову були обстріли, знову загинули люди...Наразі я більше за все переживаю за людей.Усе інше відбудуємо і повернемо, а от людей шкода((
Так хочеться хоч на одну ніч розслабитися і не думати про всі ці жахи.Але в мене не виходить((

Плани...які там можуть бути плани?Усе весь час летить шкереберть. Тому лише два бажання - перемоги найближчим часом та нехай усі будуть живі та здорові!Господи, збережи нас, українців, як людей, як націю.Ми на це заслуговуємо!З прийдешніми святами!!!

Для історії: цьогоріч святкуємо не всією родиною.Старший син уже дорослий, так незвично...Але на фоні усіх подій ця незвичність не лякає, вона приємна - я мама дорослого підлітка🥰🤗

Нас знову кляті москалі "вітають" Ні, це не люди...

Початок нового року вийшов жахливим. Господи, нехай на цьому все погане скінчиться...будь ласка...

Як же мені не вистачає ось таких от тихих, спокійних днів, сповнених простими речами. Як мало для щастя мені зараз потрібно: якимось чудом не вимкнули світло(жодного!разу!за день!!!), я встигла переробити усі домашні справи, а потім ми зустрілися з подружкою, сходили у кафе, наспілкувалися, діти награлися...І при цьому жодної сирени тривоги!!! Яке ж це щастя насправді - просто жити, без усіх цих обмежень і страху. Так не хочеться повертатися до суворої реальності, нехай так буде завжди🙏🙏🙏

А ще я дуже змінилася.Поки що не можу пояснити що саме стало переломним моментом, але я стала іншою, набагато сильнішою. Зникли всі панічні атаки, я навчилася дуже швидко себе витягати з депресії та відчуття відчаю. Я все ще не можу щось планувати, у мене зв'язані руки, але я більше не пручаюся: на все воля Божа...

Останній ворожий обстріл приніс моєму місту багато збитків та шкоди.Дуже жаль майно, людей, психіку. У кожного, хто постраждав - своя дивовижна історія, своє чудо, що врятувало життя. Хіба ж від такого можна самотужки захиститися?Ні, тільки довіритися вищим силам і продовжувати жити. Мене тут запитали нещодавно чи планую я кудись виїхати, подалі від усього цього жахіття.Так от: ні. Не бачу сенсу. Усі ці історії про те, як сім'я втекла з Нікополя і зняла квартиру в Дніпрі, а через тиждень у той будинок прилетіло, про ще одну сім'ю, яка потрапила в аварію, їдучи за кордон, або про біженку, у якої дитинка випала з вікна у Польщі - усе це про те, що від долі не втечеш. Звичайно, якщо завтра наше місто буде під загрозою наступу або артобстрілу - я поїду, бо це питання самозбереження. А так... Але разом з цим, у мене є внутрішнє відчуття, що все буде добре. Не можу його нічим підтвердити або пояснити, але воно є. На цьому і стою.

Якщо коротко про те, як проходять мої будні:
Пізно ввечері, стомлена, ледве доповзаю до ліжка.Потім дивлюся на свої руки і розумію, що лак треба вже перефарбувати. Махаю рукою, мовляв, ні, тільки не сьогодні.Завтра обов'язково.Потім пригадую в які "веселі" часи живу і ...йду наводити марафет))В голові одна думка: можливо знову буде обстріл вночі, хто знає куди воно прилетить і чи настане те завтра...Мене знайдуть, а нігті не пофарбовані!!!Ганьба))І сміх, і гріх. Але мотивація "залізна"))Ось так і живемо.
Дякувати Богу, живі. Хоча ці нелюди щоночі роблять усе, щоб нас не стало.Які ж вони нікчемні та дурні.

Нарешті той дурнуватий 2023й рік закінчився.Він був страшним і нищівним у всіх сенсах.Я його такими словами і проводжала - котися під три чорти!
На самому початку року померла моя бабуся.Потім почалися масовані атаки нонстопом.Потім дві важкі операції, зненацька, я не була готова. Тільки трохи відійшла - на горизонті замаячила ще одна операція...Поки що відклали. 30 грудня, готуюся до НР і радію, що рік закінчується і що все погане згине разом з ним. І тут бац - зламала ногу...Знову усі плани зламані вщент...Вірите, я вже потім години рахувала, щоб спровадити його.
Але ті кляті рабсіяни відновили свої масовані удари.І знову оце погане липке відчуття...Як же це все дістало.Господи, зупини оце безглуздя будь ласочка...

Було й хороше.Мабуть.Повинно було бути.Син вступив до вузу.Діти вчаться.Ми живі. Але на фоні усього божевілля довкола якось усе сприймається не так як треба.Нема радості.Нема відчуття безпеки.Кудись зникла віра...Я замкнулася, майже ні з ким не спілкуюся.

Мабуть такий період.Сподіваюся.Інакше, виходить, я зламалася. А цього не треба допустити!!!
Нам терміново потрібна перемога.Одна на всіх!Хочу в новому році одного - миру!!! У світі, над головою, в душі! А ще ...здоров'я.Особисто мені не завадить.Нехай усі будуть здорові та живі!!!2024 й - не підведи!!!