Сообщения, за которые поблагодарили пользователя Irishka: 994 (всего благодарностей: 2050)
Автор
Сообщение
Irishka
Сообщение:
Добавлено: 02.01.2024 14:53
Нарешті той дурнуватий 2023й рік закінчився.Він був страшним і нищівним у всіх сенсах.Я його такими словами і проводжала - котися під три чорти!
На самому початку року померла моя бабуся.Потім почалися масовані атаки нонстопом.Потім дві важкі операції, зненацька, я не була готова. Тільки трохи відійшла - на горизонті замаячила ще одна операція...Поки що відклали. 30 грудня, готуюся до НР і радію, що рік закінчується і що все погане згине разом з ним. І тут бац - зламала ногу...Знову усі плани зламані вщент...Вірите, я вже потім години рахувала, щоб спровадити його.
Але ті кляті рабсіяни відновили свої масовані удари.І знову оце погане липке відчуття...Як же це все дістало.Господи, зупини оце безглуздя будь ласочка...
Було й хороше.Мабуть.Повинно було бути.Син вступив до вузу.Діти вчаться.Ми живі. Але на фоні усього божевілля довкола якось усе сприймається не так як треба.Нема радості.Нема відчуття безпеки.Кудись зникла віра...Я замкнулася, майже ні з ким не спілкуюся.
Мабуть такий період.Сподіваюся.Інакше, виходить, я зламалася. А цього не треба допустити!!!
Нам терміново потрібна перемога.Одна на всіх!Хочу в новому році одного - миру!!! У світі, над головою, в душі! А ще ...здоров'я.Особисто мені не завадить.Нехай усі будуть здорові та живі!!!2024 й - не підведи!!!
Якщо коротко про те, як проходять мої будні:
Пізно ввечері, стомлена, ледве доповзаю до ліжка.Потім дивлюся на свої руки і розумію, що лак треба вже перефарбувати. Махаю рукою, мовляв, ні, тільки не сьогодні.Завтра обов'язково.Потім пригадую в які "веселі" часи живу і ...йду наводити марафет))В голові одна думка: можливо знову буде обстріл вночі, хто знає куди воно прилетить і чи настане те завтра...Мене знайдуть, а нігті не пофарбовані!!!Ганьба))І сміх, і гріх. Але мотивація "залізна"))Ось так і живемо.
Дякувати Богу, живі. Хоча ці нелюди щоночі роблять усе, щоб нас не стало.Які ж вони нікчемні та дурні.
Спойлер:
який же цей рік для мене тяжкий...словами не передати.Усе летить шкереберть...все більше втрачаю...Господи, дай сили це все пережити.
Як же мені не вистачає ось таких от тихих, спокійних днів, сповнених простими речами. Як мало для щастя мені зараз потрібно: якимось чудом не вимкнули світло(жодного!разу!за день!!!), я встигла переробити усі домашні справи, а потім ми зустрілися з подружкою, сходили у кафе, наспілкувалися, діти награлися...І при цьому жодної сирени тривоги!!! Яке ж це щастя насправді - просто жити, без усіх цих обмежень і страху. Так не хочеться повертатися до суворої реальності, нехай так буде завжди🙏🙏🙏
А ще я дуже змінилася.Поки що не можу пояснити що саме стало переломним моментом, але я стала іншою, набагато сильнішою. Зникли всі панічні атаки, я навчилася дуже швидко себе витягати з депресії та відчуття відчаю. Я все ще не можу щось планувати, у мене зв'язані руки, але я більше не пручаюся: на все воля Божа...
Останній ворожий обстріл приніс моєму місту багато збитків та шкоди.Дуже жаль майно, людей, психіку. У кожного, хто постраждав - своя дивовижна історія, своє чудо, що врятувало життя. Хіба ж від такого можна самотужки захиститися?Ні, тільки довіритися вищим силам і продовжувати жити. Мене тут запитали нещодавно чи планую я кудись виїхати, подалі від усього цього жахіття.Так от: ні. Не бачу сенсу. Усі ці історії про те, як сім'я втекла з Нікополя і зняла квартиру в Дніпрі, а через тиждень у той будинок прилетіло, про ще одну сім'ю, яка потрапила в аварію, їдучи за кордон, або про біженку, у якої дитинка випала з вікна у Польщі - усе це про те, що від долі не втечеш. Звичайно, якщо завтра наше місто буде під загрозою наступу або артобстрілу - я поїду, бо це питання самозбереження. А так... Але разом з цим, у мене є внутрішнє відчуття, що все буде добре. Не можу його нічим підтвердити або пояснити, але воно є. На цьому і стою.
Спойлер:
Не можу я поки що повірити, що бабусі більше немає. Вона мені жодного разу не приснилася, але щоночі мені сниться щось пов'язане з нею.Прокидаюся відразу ж і все - більше не спиться. Інколи беру телефон, щоб її набрати, планую купити їй насіння якогось для городу, відкладаю речі, які буду носити у неї в гостях, а потім мозок як блискавкою проймає думка - її ж більше нема, і все, плачу...Як же це важко, втрачати рідних😥😪😭
Ось і кінець цього жахливого року...Для мене він пройшов неначе уві сні, дуже моторошному, від якого хочеться прокинутися, а не можна((
Настрою немає ніякого.Моя бабуся знову потрапила у лікарню, свята проведе там, то ж не до веселощів. Ситуація один в один як до початку війни - тоді вона теж потрапила з мікроінсультом у лікарню, її не долікували, бо почалося повномасштабне вторгнення, окупація на безкінечних два з половиною місяці...Тоді я божеволіла від переживань та просила Бога про одне - тільки не зараз, тільки не так...Тепер знову прошу - не так, не так, не зараз! Ця клята війна не дає можливості бачитися і їздити до неї часто((
Але треба шукати якийсь позитив на порозі нового року і я його знайшла: дякувати Богові і нашій неймовірній державі, усім енергетикам країни - сьогодні ми зі світлом!Вони виконали свою обіцянку! Ще вчора його було лише дві години на добу, а сьогодні воно є у повному обсязі!!!Таке незвичне відчуття, скажу я вам...забуте...Мирославчик цілий день ходить і дивується, не вірить власним очам))То мучив нас питаннями "коли вже ввімкнуть електрику?", а тепер допитується "а чому це її не вимикають?"))
Коротше, хто про що, а я про світло, бо це болюча тема для мого міста.
Знову були обстріли, знову загинули люди...Наразі я більше за все переживаю за людей.Усе інше відбудуємо і повернемо, а от людей шкода((
Так хочеться хоч на одну ніч розслабитися і не думати про всі ці жахи.Але в мене не виходить((
Плани...які там можуть бути плани?Усе весь час летить шкереберть. Тому лише два бажання - перемоги найближчим часом та нехай усі будуть живі та здорові!Господи, збережи нас, українців, як людей, як націю.Ми на це заслуговуємо!З прийдешніми святами!!!
Для історії: цьогоріч святкуємо не всією родиною.Старший син уже дорослий, так незвично...Але на фоні усіх подій ця незвичність не лякає, вона приємна - я мама дорослого підлітка🥰🤗
Чуда не сталося...Пішла моя бабусечка 4.01 у кращі світи😥😥😥такий біль розриває душу, що словами не передати(( Для мене вона була особливою людиною, рідною та близькою.Їй я могла сказати все, тільки вона могла так слухати і співчувати.Але я втратила не лише її, а й місце, яке я подумки називала "місце моєї сили". Мабуть у кожного з нас є місце, куди завжди тягне у скрутні часи, де можна перевести дух та відновити сили. Для мене таким місцем була її хата, село, в якому вона проживала, а я провела добру частину свого дитинства. Я туди їздила як на свято.І ніяка робота (а її в селі завжди було вдосталь) мене не лякала, все там було мені в радість.І їжа там була мені найсмачнішою у світі, і повітря особливим, природа найкращою ...А тепер...тепер всього цього не стало. Спочатку ці кляті орки вдерлися туди, своїми смердючими чоботами витоптали все на своєму шляху.Село напіврозбите...Ліси стали небезпечними - ці тварюки там замінували все, а ми так любили з чоловіком бродити там годинами у пошуках грибів та ягід...А потім бабусі не стало.Хата спорожніла...Ніхто мене тепер не зустріне, не проведе...Усе раптом втратило сенс. Адже це саме вона була тим серцем, яке наповнювало все навкруги силою та любов'ю. Я навіть подумки туди навідувалася у скрутні часи і мені ставало легше. А зараз я така спантеличена та спустошена...Як жити далі?Де шукати розраду?ох, як важко усвідомлювати, що її більше немає...Це якийсь страшний сон...Хоч я і готувала себе до найгіршого, але все одно виявилася не готова.Плюс до всього - я не можу ні з ким про це поговорити((Така вже моя дурна вдача - все тримаю у собі.Сподіваюся, що хоч написавши тут мені стане трошечки легше.
Початок нового року вийшов жахливим. Господи, нехай на цьому все погане скінчиться...будь ласка...
irkin KSUHA
А царь- то ненастоящий!(С) - скоро воплі на болотах стоятимуть Хоча ні, не вірю, вони щось придумають, щоб не дай Боже правді увічі не глянуть))
Дивне створіння людина. Виявляється, вона може звикнути до всього. Ось так і я звикла до блекауту. У нас він був, суцільний, затяжний. З кожною новою хвилею ракетних ударів ставало все гірше, аж доки зовсім світло не зникло. Природа теж виявилася не на нашому боці - сильний вітер, ожеледиця, обрив проводів(( Мені було дуже тяжко, особливо вночі. Панічні атаки замучили(( Плюс до всього наклалися проблеми з навчанням дітей, потрібно було якось виживати, створювати їм умови. Але ми справилися, вижили. Я взяла себе в руки і змогла побороти власні страхи. Для мене це дуже важлива перемога над собою!
Зараз ситуація значно покращилася. Уже декілька днів (тьфу, тьфу, тьфу) є не навіть плановий графік відключень.Все-таки є доля правди у розповсюдженому жарті - українці все здатні винести, навіть з повним капцем справитися за умови, що він, цей капець, буде мати якийсь графік😂
Але ось що я хочу сказати - незважаючи ні на що - ні мені, ні кому з моїх знайомих людей в Україні жодного разу не спало на думку піти на поступки тим тупорилим рашистам. Тому вони таки зламають собі зуби об нашу впертість ти витривалість. А бумеранг існує, тому готуйтесь, рузькіє, пережити все те саме.
Чесно кажучи, навіть виїхати кудись за кордон ні разу не хотілося. Помітила за собою, що я все більше і більше люблю свою країну, хочу бачити її і відчувати щомиті. Хочу ростити тут своїх дітей, мрію, щоб вони прийняли участь у всіх тих змінах, які нас скоро чекають.
Дуже втомилася морально. Але з цим, виявляється, теж можна жити і справлятися. Тож, тримаймося, все буде добре!
Upd. хочу відмітити для себе дату 09.12.22 .Страшний день, наберуся сил і подумки повернуся до нього, щоб зрозуміти що то було і чим я його заслужила((
І це ж лише ті, про яких офіційно відомо🤪🧐А скільки ж їх ще по полях і лісах лежить...А на росії до цих пір не в курсі що тут війна. Чмобики все їдуть і їдуть "блокпасти ахранять, продовольствіє падвазіть".
Вони там взагалі не цікавляться ні цифрами, ні правдою.Куди простіше жити так, з головою у піску.
Після того, як дружина чмобіка, що пропав безвісти, виголошувала - якби я знала, що там війна, я б кістьми лягла, але не пустила б його (це на 9му!!! місяці війни!!!) мене вже вони нічим не здивують...
Enigmatic lady
Ні, ні, ні, уже не вийде помиритися і все забути.Не ті часи.Раніше ми сам на сам були з цими проблемами, нікому не було до нас діла, про нас ніхто не чув і не знав толком. Зараз інша справа, інша ситуація. Увесь світ є свідком цієї історії, замовчати та переписати не вдасться. В усякому випадку це моє особисте переконання.
Цікаво, хоч щось можна буде відмотати назад, у довоєнний час?Ось у такі дні як сьогодні я вже у це не вірю ...Так, відродимо усе і зробимо ще кращим, але здоров'я навряд чи.
Удень страх кудись зникає.Чую звуки вибухів і спокійно продовжую робити те, що робила.Тільки прислухаюся трошки пильніше, а так...Зате вночі твориться якась жесть: флешбеки, вибухи (яких насправді і немає у той час), страх паралізує, серце калатає, сльози починають душити.Потім до ранку вже не спиться, прокидаюся розбита та стомлена.Мабуть, так виходить стресс із організму((
Майже два тижні жили у суцільній темряві.Чомусь я це сприйняла дуже болісно.Мало того, що троє дітей удома на онлайн навчанні, яке потрібно було хоч якось забезпечити їм, так ще й побутові незручності. Нам чомусь електроенергію вимикали більше і довше за інших, до 10-12годин на добу.Скаржитися уголос язик не повертався, але морально плющило добряче.Але справилися, пережили.
А, ще пригадала: коли нам вперше не вимкнули світло я спочатку не повірила власному щастю.Боялась щось починать робити, аби потім не ламати руки від того, що не зможу закінчити))А потім прийшла така внутрішня радість, ніяке свято з нею не зрівняється!І тоді я зрозуміла: не треба мені Нового року, 8 березня або ще чогось - нехай просто буде по всій Україні світло!!!
Окремо хотіла б сказати про роботу вчителів.Вони у нас якісь надзвичайні! Чим більше форсамажорів виникало, тим креативніше вони себе поводили і в результаті навчання було ефективним. Особливо вчителька Мирослава порадувала, все на вищому рівні.
Невідомість...Як же вона дістала.Я більше за все у житті ненавиджу відчуття, коли немає стабільності і планів.А їх таки немає, навіть на найближчу годину. Навіть у магазин з'їздити - хз чи вийде, про більше взагалі мовчу.Мені дуже тяжко знаходитися у такій прострації, за 8 місяців війни так і не навчилася пливти за течією.Хочеться рухатися вперед, ставити цілі, а не виходить.Але колись це все закінчиться і буде мир, а з ним і спокій, і стабільність.
За інші регіони душа болить, новини не можу читати.Та від них не сховатися...😥😓 А попереду зима...
Поблагодарили(7): inn@, LiAnchik, Олёна, Lilusa, Оксана!!!, Juli-13, Enigmatic lady
Что же эти мрази творят, кричать хочется сильно.... сейчас Никополь накрывают фосфорными бомбами к Николаеву выехали С300 снова....Что должно произойти, чтобы этого ублюдка вынесли вперёд ногами??? Когда закончится всё это???
Щоб не відбулося, навіть якщо в нас ядерка прилетить - ніхто там не вийде. Такі вони недолугі. Ще й радіти будуть. І у внутрішній переворот я не вірю.І що та тварюка здохне передчасно теж. Навіть якщо їх пересаджають і перестріляють вони будуть тікать або сидіти та скиглити "значіт так надо", "я вне політики", "всей правди ми не знаєм" і т.д. Бо тупіііііііііііі.
Страшенно хочеться матюкаться, проклинать і...плакать, плакать. Дозволила собі лише останнє. Серце розривається від всього цього жаху і безглуздя.Страшно?Ні.Просто прикро...Прикро, що ХТОСЬ дозволяє собі вирішувати долю НЕ свого народу, лізе на чужу територію, принижує, руйнує та вбиває. А інші, там, з того боку, тихенько сидять і мовчать.Мовляв, наш бос їх врятує і навчить уму-розуму. Так от, шановні, не навчить.І не врятує. Не на тих напали!!!!
З кожної праски росіяни принижують, поливають брудом і обзивають нашого президента. І хоч би хтось хоч слово сказав про свого!!! Він же хворий на всю голову, як можна таке оправдовувати??? Де ж ваша критика?Оцінка його дій? Нема?Вам страшно?Проти нього безсилі?Вирішили на нас відірватися?Тільки у нас бачите фашизм і нацистів?У себе не видно під носом?
Це все риторичні питання.
Окреме дякую усім, хто в цей час висловив нашому народу слова підтримки, співчуття. Ви навіть не розумієте наскільки це зараз важливо для нас...
Господи, врозуми, настав на путь істинний, спаси і сохрани. Боже, бережи Україну і її народ, нехай усі відчепляться від нас, дадуть спокійно дихати і жити.
Маємо право кричати, говорити, шептати...
Хто сприйме на власний рахунок - значить "рильце в пушку".У кого в серці щирі співчуття і переживання - зрозуміє...
1е сентября...Не таким мы его себе представляли, не этого ждали. Сегодня у Мирослава должен был быть один из самых незабываемых дней в жизни, а вместо этого...
Надо отдать должное, учительница сделала все возможное, чтобы дети всё-таки получили свой праздник.Да, он состоялся 28 августа, да, с походами в подвалы, но он состоялся.Детки получили подарки, квесты, конкурсы, вкусняшки и массу положительных эмоций.Очень горжусь нашим народом: несмотря ни на что, мы продолжаем жить и создавать радость вокруг. Нам, как родителям, удалось уберечь психику ребенка от войны, надеюсь, что и дальше с этой задачей мы справимся.Нам очень повезло, обучение обещают очное. Чему я очень рада, так как онлайн в таком возрасте - это жесть(( Пусть не будет этих долбаных сирен и деткам не придется сидеть часами в подвалах🙏🙏🙏🙏
Старшенький будет учиться очно, а вот дочь - онлайн.Ох, сил нам все совместить, пусть все будет к лучшему.
Со здоровьем полный швах((Но есть и хорошие новости - я хоть дошла до врача и разобралась в чем дело.Это не сердце, как я думала, а остеохондроз шейного отдела.Что-то в шее защемляется и начинают неметь руки, падает давление и...я отключаюсь.Ага, вот такая новая "фишка" появилась.Именно после того, как я однажды утром не смогла встать с постели из-за "вертолетов" я пошла к врачу.Ну, как пошла - направили по скорой, так как они ничем мне помочь не смогли. Результат - делаю упражнения, ношу воротник Шатца и мне уже намного лучше!
Как же я задолбалась разгребаться со здоровьем...Часто задаю себе вопрос : за что мне все это???И понимаю, что я родилась без защитного слоя.Все-все-все пропускаю через себя. Естественно, все то, что творится вокруг - моя боль.Стараюсь не читать новостей, но если что-то попало на глаза - все, бессонная ночь мне обеспечена. Я не могу расслабиться и жить полноценно. Как будто меня заклинило((
Недавно попалось на глаза интервью Маши Ефросининой, где она тоже жаловалась на такую же проблему. Я испытываю огромное чувство вины за все, что происходит далеко...Из-за этого не могу собрать себя в кучу, не могу отвлечься. Либо это скоро закончится, либо закончусь я😭😭😭
Но, назло всем врагам надо жить.И не просто жить, а жить счастливо!!!
Дівчатка, україночки!Від усього серця вітаю вас та ваших діток з Днем знань!Нехай він цьогоріч не такий, усе догори дриґом, але головне, що це свято існує, як існуємо ми, наші дітки і наша країна! Переможем оцю нечисть і все відродимо, і школи, і садочки, і свята!Бережіть себе!!!
Поблагодарили(5): Carmella, Олёна, Lilusa, Evka, Enigmatic lady
Пять месяцев войны... Не пишется, не читается, не ...да много чего сейчас происходит с приставкой "не". Но надо отметить кое-что для себя.
Итак, теперь уже с уверенностью могу утверждать, что мое лечение дало таки свои плоды. Чуть более восьми месяцев и я снова почувствовала себя человеком. Исчезли боли, все неприятные ощущения, тошнота, высыпания, головокружение и т.д.Про приступы я вообще молчу.Господи, спасибо!!!
И это несмотря на то, что с началом войны я пребывала в жутчайшем стрессе - не ела, не пила толком. Впихивала в себя кусок чего-то чтобы не упасть в обморок и все. О здоровье не думала, хотя иногда муж напоминал, что потом мне все это аукнется, мол, нельзя с моим диагнозом так жить. Но ничего, все обошлось, ничего не обострилось.
В этом году я впервые за много лет смогла насладиться вкусом ягод, фруктов и овощей.До этого все это вызывало массу дискомфорта или даже приступ(( До сих пор ем и боюсь, что все повториться, но пока тьфу-тьфу-тьфу. Кааааайф.Мой маленький личный кайф.
Но не все так радужно в моем королевстве. Война все-таки не прошла для меня даром, зацепило по полной((Теперь появилась другая напасть - у меня стали отниматься руки и отказывать тело, стоит хоть немного понервничать. Такая вот реакция на стресс(( Спасаюсь валидолом.Никто мне его не назначал, не до врачей было, чисто интуитивно начала принимать его и он помогает. Судя по всему, что-то с сердцем...Ох, потом обязательно разгребусь и с этим.А пока успокоительные мое всё.
Настроение...сплошные качели. Устала бояться, плакать и переживать. Внешне я кремень, кого хочешь успокою и верну к жизни, а внутри...
Нет больше планов, нет желаний...только об одном прошу - мир!!!Пусть этот кошмар закончится как можно скорее, пусть все будут живы и здоровы.
ХАРЬКОВ: Эй, Крым, ты спишь?
КРЫМ: Ты что, издеваешься? Я в подвале сижу! Как можно спать в подвале?
ХАРЬКОВ: Да нормально можно спать, через недельку привыкнешь.
КРЫМ: Как недельку?! Это что, не закончится завтра?!
ХАРЬКОВ: Ты че, все только начинается.
НИКОЛАЕВ: Эй, Крым, ты спишь?
КРЫМ: Спать?! Под такой грохот?!
НИКОЛАЕВ: Разве это грохот? Ерунда. Это еще не камни с неба.
КРЫМ: Я не хочу камни!
НИКОЛАЕВ: То хочешь, то не хочешь, не поймешь тебя...
ОДЕССА: Эй, Крым!
КРЫМ: Да не сплю я, не сплю!
ОДЕССА: Та я ж бачу! Такой фейерверк у тебя, что мама не горюй.
КРЫМ: Ты что, в бинокль на меня смотришь?
ОДЕССА: В бинокли, милый, сейчас только отсталые фраера смотрят. Я ж на тебя, красавчик, через спутник смотрю!
КРЫМ: Издеваешься?
КИЕВ: Да мы всі на тебе дивимось! Запоріжжя поп-корн приготувало. Хмельницький за пивом побіг. Така вечірка гарна. Що святкуємо?
КРЫМ: Смотрите? Нет, чтобы помочь!
ПОЛТАВА: Так ми ж допомогаємо! Звільняємо тебе!
ЧЕРНИГОВ: Всім привіт!
КРЫМ: Я не сплю!
ЧЕРНИГОВ: Та я ж бачу! Супутник, такі, дуже зручна річ. Гарний салют!
КРЫМ: (в истерике) Я в подвале! У меня полный пиз.ец! А вы говорите, что это салют?! Что я, по вашему, праздную?!
ВСЕ: Возвращение! Ты, Крым, празднуешь возвращение домой!
Ой, та сьогодні прям врожай бавовни можна збирати, росте як бур'ян і витравити ту рослину не можуть. Даже набілорусію трохи занесло, чи то земне тяжіння стратегічний міст до землі склало.
Буревій же сьогодні був, природний катаклізм, щоб його ))
ПчЁлОчК@
"Лепесток" - это чисто русская фишка.Кто тебе выдолбил в голову обратное - думай.Даже ваш любимый стрелков это признал.
И да, с таким винегретом в голове мне искренне жаль тебя.
добавлено спустя 2 минуты:
ПчЁлОчК@
"Соседи были свидетели"...Это называется видела собственными глазами? Соседи небось сепаратисты?Или с винегретом в голове?И мы должны тут же после таких слов броситься жалеть тебя и возненавидеть ЗСУ?
І тут не одна я така, як так каже) 
Дякую!
Ні, це не люди...
Хоча ні, не вірю, вони щось придумають, щоб не дай Боже правді увічі не глянуть))
...