Подорож sweetmama починається тут)

Давно хотіла зробити тут щоденника.
Заодно тренуватимусь українською писати.
Далі буде завтра..

Вчора писала, писала, і вибило.
Що ж, вранішнє вітання з Харківської області. ☕
Вчора був мегапродуктивний день!
Підтягнули медичні хвости, що з-за війни з'явились:
1. Зробили доньці два щеплення - КПК і 4ту АКДС, і таким чином маємо всі щеплення по графіку і вільні до 6 років;
2. Зробили їй аналіз крові, гемоглобін в нормі.💪
3. Я нарешті зустрілась зі своїм гінекологом, у якого спостерігаю свої вузлики до війни ходила на контроль раз на півроку, а це вже рік не була. Результат чудовий! Радить поставити Мірену, а раніше була мова лише про оперативне лікування, нині він за те і не згадав.

А також провідала мою дорогу тітоньку, яка в свої 70+, після двох інсультів (всі цього року, один за одним) демонструє характер справжнього бійця. Може сидіти, ходити під руку, і ясність думок практично збережена, хоча заговорюється, не без того.

Додам, що вчора в місті було гучно. Коли підходила до кабінету УЗД, почало ППО хлопати, думаю - йомайо, раз на рік вибралась і на тобі, зараз світло виб'є. Але все було ок, йшла до тітки, хлопнуло в іншій стороні. А от коли в неї вже сиділа - прильот 🚀, в віддалену від нас частину міста, і я зрозуміла, що відвикла від прильотів за місяці проживання в іншій частині України. В мене аж скрутило живіт, а на другому прильоті я на стільці підстрибнула.
Та й таке.

Ще з цікавих подій останніх днів - зробила першу в житті фотосесію і отримала пропозицію роботи, неочікувану. Дуже тривожно, що не справлюсь, але спробую, бо хочу грошей і досвід. Та й робота віддалена, хоч не на людях стресувати ото)

Піду трошки повишиваю, поки малеча спить.

добавлено спустя 6 минут:

Трохи напишу про себе.
Я мама двох діток з Харкова. У мене син 12 років від першого шлюбу, і донька 1 р.9 місяців - від другого. Мій район з початком війни стали моцно бомбити, тому я з чоловіком, дітьми і моїми батьками спочатку виїхала в область, а в квітні з дітьми переїхала на Львівщину, згодом до мене приїхали батьки. Чоловік залишається в Харківській області і цей розрив родини крає мені серце, з урахуванням того, що він поки що не в армії, але може туди піти, крає серце втрачений час, який могли б провести разом. Донька його дуже любить. Але наразі я не бачу прийнятного вирішення цієї ситуації.
Чекаємо весни.
А до того їздимо періодично в гості. До себе додому.

Перша з початку війни ніч вдома.
Це - :kiss: :kiss: :kiss:
Донька майже виросла зі свого ліжечка і стульчика за цей час.
Гралась з татком і іграшками.
Просто жити у себе вдома. Блін. Я то всьо не зможу й описати, словами.
Сьогодні зайшли з малою зробити мені панораму зубів. Потім в Сільпо. А після шопінгу виявилось, що автобуси йдуть заповнені. І я тягла в одній руці малу під мишкою, в другій пакет, по темному району і була щасливою.
***
В мирний час кожен новий рік у мене були обміни листівками і посилками. Нині одну посилку відправлю завтра і все.
***
Я вирішила поставити в зйомну квартиру регулятор струму, щоб відсікати зайве і зберегти техніку. Бо чула від людей, що дають струм 270 і техніка згорає.
Нижню планку електрик виставив 200. Через півдня я попросила його поставити 180, бо котел не запускався а холодильник весь час клоцав туди-сюди.
Поставив 185 і сказав, що менше не можна.
Карочє, я хотіла зберегти хазяйську техніку від псування з-за стрибків струму, а вийшло що зробила нам нерви, бо напруга в мережі часто низька і у нас тепер світло вимикається в квартирі коли хоче, це незручно.
Чоловік у своєї матері 165 виставив.
А тут я не хазяйка і кажуть що не можна менше 185. Ну, хай буде.
***
Харків.
Людей і дітей більше, транспорту, магазинів відкритих. Зустріла красиву вагітну жінку.
Вікна світяться. Більше ніж влітку і восени.
Мені не віриться, що я оце зараз лежу в своїй квартирі. Мамі пишу - мам, мені то всьо сниться))) А мама звісно рада за мене, але й трішки заздрить, бо дуже хоче додому. Вона не була в Харкові з квітня.
***
Це були насичені дні. Дуже. Переосмислення багатьох речей.
Можливо напишу колись.
Одне знаю точно, я скоро повернусь додому, дитині потрібен батько, мені потрібен чоловік і дім, моє місто.
***
Я стільки речей вивезла влітку, бо боялась прильоту в дім. Хотілось зберегти. Позавчора дістала свої книги...найулюбленіші вивезла, і стояли півроку вони в сараї в області. Взяла в руки...тепло так..неначе давні знайомі.
***
Завтра в путь. Якщо не помиляюсь, це буде моя 13-та подорож поїздом в цьому році. Я три рази їздила до Польщі і три рази до Харкова.
***
Цього року я вперше в житті:
- зробила гель лак
- поставила зубний протез
- побувала за кордоном у дорослому віці (якщо одноденні уікенди в прикордонному місті так можна назвати))
Ну і вперше за 12 років схудла з 75 до 67 кг, наступна ціль - 62.💪
***
Що я хочу отримати в 2023?
- стабільну вагу 62-63
- хорошу фізичну підготовку
- навчитись азам медицини, уколи, турнікети і т.д.
- продовжити робити зуби
- працювати
- можливість для дітей офлайн садочка й школи.
Останнє мало від мене залежить, оскільки я планую все це вдома, а вдома поки що єбурять час від часу ракети і про офлайн не може бути мови. Але наприклад у сина є направлення в охматдит, обстеження, психіатрія, і я б таки хотіла туди з ним попасти.

Піду посплю кілька годин, завела на 5.50 будильник, багато справ завтра.

Для мене сьогодні типу новий рік вже, бо більше родиною ми цього року вже не зберемось.
Ялинкові гілки нарядила, повечеряли, завтра піцу зроблю. Гірлянда світиться.
Я вдома...

Хочу, щоб 2023 рік зберіг якнайбільше українських життів.
Будь ласка.🙏
І - традиційно - хочу достатку і щоб нічого не боліло, і хочу терпіння відростити здоровенне, як гора)
Нині це корисна опція.

🎄🎄🎄

Трохи пірнула в депресію, як завжди, після подорожей додому. Не хотілось писати, спорту, нічого. Ходиш по місту і не розумієш що ти тут забула. Тим більше свята, у людей в хатах ялинки світяться, люди з церкви в свято додому йдуть, а твій дім, бляха, за 1000 км, коротше відчуття безтолкового гімна в ополонці, шо бовтається собі ото.
З цікавого, у нас поламався котел і ми вже 5 діб без опалення живемо і доволі непогано, +16 тримається, не падає. Але вартість ремонту, напевно, буде більшою за вартість зекономленого газу.
Попереду два тижні канікул. Хочу з дітьми з'їздити в Червоноград подивитись на дідуха (це такий стародавній український символ з колосків пшениці, величиною з ялинку), в центрі поставили. І у Львів в музей електрифікації, якщо зможу записатись на екскурсію, це син хоче.
Вже два дні як підраховую калорії, щоденна норма 1530, це невеличкий дефіцит. На спорт сил щось нема.
Далі буде...

Привіт, щоденнику.
Перелік моїх досягнень за останні два місяці:
- з'їздила з сином в музей електрифікації у Львові;
- звела флюс під зубом назад в хроніку лінкоміцином (не сама, під керівництвом лікаря)) і витратилась на КТ знімок щелеп в Червонограді;
- отримала перше ТЗ по копірайтерській роботі і зараз вже його дописую, і мене вже навіть авансом похвалили
- зїздила в Харків, походила по своєму району, прибрала в квартирі трохи, випрала в пралці куртку, блін я за рік забула як свою пралку вмикати, блііін
- отримала в поштову харківську скриньку листівку, яку відправила сама собі у січні з Львівщини. Ми розважались, як могли.

Далі буде, пішла дописувать статтю.
П.с. насправді, робота це класно, відволікає від бескінечного контенту в чатіках телеграму і різних звуків надворі, але ще й від родини відволікає, це не дуже класно.
П.п.с. три ракети недалеко гепнуло, дім трохи вібрував, таке відчуття брр.

Сподіваюсь наступний пост буде не суцільне ниття бо нагрібає. Я типу марку тримаю. Але то завтра.

Щось я забарилась з наступним постом трохи.
Без ниття, як і обіцяла. Отже, що хорошого було за цю весну:
1. З'їздила в Харків, спекла паски у себе вдома, гарненько освіжила, помила кухню.
2. Сходила на тренинг по стрільбі. Багато цікавого розказали, показали, навчили. Організація - центр готовності цивільних, вони в різних містах є, раджу їхні заходи. Взагалі я вам скажу, зброя в руках додає впевненості в собі. Але це й величезна відповідальність. Хочу ще по медицині при нагоді пройти. Про міни і їхні види багато читаю. Таке..
3. Травень присвятила своєму фізичному і психологічному відновленню. Зниження ваги, підрахунок калорій, щодня 10 000 кроків і планка до 2 хвилин, всьо чотко. Купила кілька пар взуття на літо. Смаки у мене постійні, всі мої кросівки фірми slazenger, а туфлі rieker antistress. Слава олх, взяла бу в хорошому стані і дуже недорого. Сьогодні зробила масочку для лиця. Взагалі, зрозуміла, що я давно втратила контакт з тілом, і хочу його налагодити, робити щось для себе постійно, щось відновлююче, догляд. Поменше в себе негативу пускати з зовнішнього світу.
4. Планую зварити варення з шишок, для себе, але це під знаком питання поки що. Дуже хотілося б на продаж,я дуже сумую без своїх маленьких бізнесів. Але, буде видно. У мене навіть місця для збору певного нема. Старе місце засрали мінами.
5. Плани на майбутнє. Бльо, це не то шоб тупік, але десь поруч. Літо я проведу в Харкові і області. Квартиру попрошу притримати хазяїв до осені. А далі не знаю що робить. Дітям потрібна школа і садочок, в Харкові цього наразі нема, але мені особисто потрібна повна родина і свій дім, і хрін його зна шо робити. Мама хоче теж вертатись назовсім в Харків.
6. Є один більш менш притомний планчик на майбутнє, покажу фотозвіт, якщо все вдасться. Влітку, поїздка в село.

Дякую ЗСУ, що я можу ходити по своєму рідному місту, що стоїть моє село. Поруч літає, але село поки що стоїть.

Дай Боже сил і здоров'я нашим захисникам і захисницям, нам - терпіння 🙏

Місяць минув від попереднього допису.
Коротенько основне.
1. Ми повернулись в Харків, батьки назовсім, я тимчасово.
2. З сином завтра йдем на консультацію в охматдит, це дуже важлива подія.
2. Варення з шишок зварене.
3. Схуднення в травні провалене, зафіксувалась на 66-67 кг. З завтра починаю знову. Моє кбжу 1500:65:75:140. Також щодня 10 000 кроків, планки по 20 секунд 4 різновиди (на прямих, на ліктях і дві бокові) і кожного дня трошки силових на них і верх по черзі).
4. Позавчора мимо дому пролетіла крилата ракета калібр. Без попередньої тривоги. Отако просто сидиш собі дома, чи на роботі, чи гуляєш, а це курво просто мимо летить в своїх бл#дських справах. Та й таке.
5. Харків'янки активно вигулюють файні сукні, сарафани і спіднички; доглянуті, незважаючи на. Я аж підтягнулась, втягнула живіт, дістала сукню.
6. Вже майже місяць щодня вранці і увечері користуюсь пінкою для вмивання і тоніком + крем. Перші два пункти для мене нові, завжди вмивалась водою і одразу крем; це все в рамках моєї роботи над тілом, над налагодженням контакту з ним.
7. Поїздка в село поки відпадає. В тому регіоні загострення. Ще й ліс там зараз горить. Район під обстрілами, бригад мало, люди самі гасити намагаються, а ліс до того ж замінований. Боже, дай дощу і здоров'я тим небайдужим людям.

Окремо три моменти.
1. Дуже хочу нарешті набратись сили волі і схуднути, хочу щоб мої гарні сукні на мені сиділи красиво, хочу подобатись собі у дзеркалі, хочу змогти підтягнутись хоча би раз.
2. Життя в Харкові. Це постійні тривоги, от просто тупо фоном, а прильоти коли бувають - вони бувають ДО тривог. Тому на тривоги ніхто не зважає. І я теж, коли у себе на районі, на окраїні. Коли в центрі - я ховаюсь в метро. Ну його. Тротуари ідеальні. Вулиці широкі. Все ідеально. Окрім сусіда. Сьогодні йшла мимо обладміністрації. Згадала як її штурмували 1 березня 2014, я то бачила тоді на власні очі. 9 років моє місто живе поруч з війною. 9 років мимо моєї хати шось літає: спочатку вертольоти з пораненими, з 2014 року літали, такий маршрут у них був, потім літали ворожі літаки (десь перші три тижні війни, поки їх не стали збивати), тепер іноді ракети. І от мені цікаво - чи закінчиться ця повітряна двіжуха за мого життя?
3. Не знаю, коли закінчувати годувати малу. Думала цим літом. Їй 2,3. Їй подобається мамине молочко, я теж не проти. Але ж наче доросла вже.

Шо мені хотілося би.
Якогось літнього дозвілля дітям на воді. Море в Румунії чи Болгарії дорого, в області або заміновано, або заборонено практично скрізь. Можна в Харкові, але ну якось не та атмосфера, але - а що робить. Десь по Україні база відпочинку - теж дорого, і дорога, і все...другий рік наша родина без води, а до війни майже кожен день на річці...
Восени хотілося б на вікенд в Німеччину. На концерт улюбленого гурту. Забукала хостел, знайшовся відносно недорогий поруч з клубом. По підрахункам, вся ця затія з квитком, хостелом і проїздом вийде не менше 10 тис, це дорого в моїй ситуації. Сподіваюсь, шо зароблю) колишній каже - танько ти #банута, нормальні дівки з дітьми їдуть в Німеччину як біженки, отримують гроші, тусять де хотять, на концертах екскурсіях, а шо ти з двома висижуєш в Україні.
А я шо, я не сижу. Я планку робить пішла)
Знов виє. Чи то відбій. Заплуталась. Ну їх.

На сьогодні запланована важлива подорож.
Порівняно з тою кількістю тисяч км, які я проїхала за півтора року, це небагато. Всього 60 км. Але ці километри насичені болем, просякнуті кров'ю і живуть зовсім не тими категоріями, що ті попередні мої тисячі.
Тому якось не по собі.
Дай боже моїм батькам міцних нервів, бо вони їдуть теж, і спокійного тихого дня всім нам.
Бо ми їдемо ДОДОМКУ ☺️

І.
Тако от - я знову в справі, знову продаю варення з шишок.
До неба вдячна тим, хто мені довіряє.
І це, в тому числі, покупці з цього форуму.
❤️🤗☺️

Стартуємо, їдемо з пересадкою біля зруйнованого моста, через який навели тимчасовий пішоходний.

Важкі враження від тої подорожі в село.
Навіть чорні будинки сусіднього району не такі гнітючі. Можливо тому, що велике місто - це в будь якому разі вир життя. Будинки розвалені, але он там хтось побіг, ось кран стоїть ладнає дім, за пару зупинок траліка вже зовсім інша атмосфера - людей більше в рази, і життя, відповідно, більше.
А там, на периферії, життя нема і воно навряд чи повернеться в колишньому об'ємі.

Перша частина шляху - через колишню зону бойових дій. Техніку (металобрухт) з узбіч прибрали. Дорога не те щоб зовсім пуста, але машин дуже мало, ми проїхали 30 км і десь машин 15 всього трапилось. Ну, якщо вчишся їздити і треба комфортний для новачка трафік, це ок.
Села побиті. Але люди де не де є. Бачили пару припнутих корів. Хтось біля пасіки порався.

Доїхали до моста. На мосту зустріли автобус з трьома кониками. Це улюблений автобус мого сина був, коли він був маленьким, ми на ньому часто їздили в село. І сцуко, я ледве не розплакалась. Коні, наші коні.
На іншій стороні нас вже чекала машина.
Ми на лівому березі.
Там села не побиті, бо поки вони були в окупації, по ним ніхто не бив, а коли погнали ворога у вересні 2022 року з цієї ділянки фронту, то ворог не встиг їх помаслувати, а тепер відстань завелика.
Але вони пусті, бо це прифронтова зона і зруйнований міст не будуть відновлювати, поки йде війна, відповідно зараз шлях до Харкова становить пару годин і 120 км, в обїзд, в два рази довше і дорожче. Люди повиїзжали. Чим ближче до лінії фронту, тим більша пустка.
Поки були в селі, десь по бокам від села гепнуло два раза, ми від такого вже відвикли, від звуків артилерії. В місті я чую тільки роботу ППО або прильоти ракет.

Якось все це...мені 39 років і я кожен рік проводила в селі якийсь час, це колосальна частина мого життя, ця красива дорога через поля, які нині стоять пусті, це водосховище з шикарним видом.
І покоцані хати то одне, а долі...розірвані родини...шкода батьків наших, у дітей хоч життя попереду, а батьки наші, мали би мати спокійну старість в своїх родинних кутках, а не поневірятися по світу.
Йбнрсн.

*****
Ну шо - привіт, липень.
4 червня ми приїхали в Харків, а наче рік пройшов, стільки всього накрутилось за місяць.
Раптово помер мамин директор, мамі запропонували повернутись на роботу, і вона пішла
У молодшої доньки активізувався дерматит (та да, це не волога Львівщина, тут сухий клімат) і полізли якісь алергічні приколи, з понеділка веду її до лікаря.
Старший обстежується в психіатричному стаціонарі Охматдиту, ходимо з ним на півдня. Сьогодні здавали кров. Я після цього експіріенсу хотіла попросити сестричок відділення поставити мені дві крапельниці, одну з гідазепамом, іншу з коньяком. Реально. Я навіть не хочу то згадувати.
Мені потрібно б до гінеколога, але мій улюблений постійний десь подівся, невідомо коли буде на роботі. Бачу, що світиться в фб, може написати йому. Я колись йому в фб писала, питалась, коли відновить роботу кабінета в 2022, то він відповідав.
З лікарями взагалі якась хєрня. Наш сімейний з дорослої ПК звільнився, або її звільнили, бо дуже довго сиділа на дачі за містом типу. Наш педіатр з дитячої ПК на своєму рахунку і ніхто не знає де вона.
Ще з досвіду цього місяця - викликала меншій швидку, бо вона схопила приступ крупу, приїхали хлопець і дівчина років по 20, на крутій сучасній швидкій, дали малій подихати дексаметазоном і запропонували в лікарню, я відмовилась. Наступного дня пішли в поліклініку, почали лікування.
Але мала була в захваті і потім кілька днів ходила на прогулянку з іграшковою швидкою, отак її вразив цей атракціон на колесах.
А, ще я в липні написала 4 статті, найбільше замовлення за весь час, по об*єму, пишу все краще і думаю скоро просити прибавити грошей. Оплату я сама ставила свою, але бачу що замало. Ну, я хотіла щоб мене взяли, побоялась багато просити.
Правда, нюанс фрілансу, я розраховувала, що статті дадуть в середині місяця, я їх напишу і в кінці червня спокійно займусь стаціонаром сина. Бггг. Обіцяли одне, в результаті я з язиком на плечі і малою на руках дописувала останню сьогодні в 4 ранку.
І може щось іще забула із подій.
А! таки забула. Ми були на річці кілька раз з меншою, один раз з компанією. Вперше за 2 роки в річці скупалась.
І ще, і ще)) молодша стала ходити на горщик! Ми зняли памперси десь в середині червня. За два тижні дитина прокачала нову навичку і тепер практично завжди проситься перш ніж. Вночі у памперсі спить.
І ще)) 4 червня Зоряна побила рекорд по кількості транспорту за день: поїзд, таксі, тролейбус, автобус, метро, електричка, ескалатор і возик в супермаркеті.
***
Оскільки я сьогодні після стресу з здачею аналіза не отримала ні коняку, ні гідазепаму, я прийшла додому і тадам....нафарбувалась, розчесалась, вдягла якусь столєтню шовкову яскраву (не дуже доречну для стану війни) кофтину, вділа кабли і в такому вигляді повалила у гості до хрещеної. Отакий, йопта, антистрес.
Хрещена у мене лежача і евакуйована з того краю, про який я вище писала.
Це рідна сестра моєї мами і дуже рідна мені.
Кароче - тримаю марку.

***
Які цілі на липень.
Схуднути. Вареники з полуницями це такий секс, який потім вилазить боком, тобто на боках.
Зараз 68,8.
Додати спорту.
Не забувати вітаміни.
Ніяких срачів ніде, ні в транспорті, ні в інтернеті.
Не читати новин.

Ай, досить з мене.

Допишу ще одну важливу справу червня.
Після року безперервного носіння гель лаку я його зняла і тепер відновлюю нігтики. Замовила собі засіб для ламких нігтів американський.
До минулого літа я ніколи не робила таке покриття. І взагалі не була на манікюрі ніколи. Але коли перееїхала на Львівщину, мені в стрічку випала місцева майстер манікюру зі своїми красивими дизайнами, я на неї підписалась і це був знаєте, такий візуальний жіночий антистрес, перегляд її сторісів. А потім я пішла до неї. І яких тільки кольорів нігті у мене не були за цей рік.

***
Блін не можу не написати, зарікалась читати новини (тобто стрічки і канали в тг) але мені таки вилізло максимальне неподобство - сюжет про відпочинок на пляжі в туреччині, де росіянин зачепився за нашими і розказує де наше місце, які наші території і кого він особисто на цій війні вбивав.
А вони з ним гавкаються, знімають на відео. Я б оце все не змогла. Я б зробила шось таке, за що б мене покарали.
В тому числі зза великої присутності росіян в світі я не хочу нікуди їхати з України. Я не хочу тертись з ними ніде - ні в школах, ні на пляжах, ні просто на вулиць містечок і міст. Я гидую то всьо.
Єдині країни, які мені симпатичні - це Польща і Канада. Так, море в Гдині не те шо в Анталії, АЛЕ в Польщі хоча би зараз не в тренді відсвічувати своїм російством. Ну а в Канаді багато наших і вона велика. Знаю, що люди в Канаду часто їдуть в провінцію, починають свій шлях емігранта з маленьких міст, і там росіян точно нема. Але ж Канада далеко.
Моя дитина минулого року відпочивала в Польщі на морі. Якщо мені дуже захочеться моря, мабуть я теж скатаюсь туди.
Всьо, видихнула. Мабуть цей ролік мені як знак, що треба починати вчити англійську, у мене вона дуже слабка.

****
І ще.
Я більше 10 років займалась посткросінгом, обмінювалась листівками з людьми з усього світу. Маю більше 100 штук листівок з росії. Привітань, побажань. Від людей, з якими колись дружила. От шо з ними робити. Мабуть, спалю. Я не знаю, якої думки про війну ті конкретні люди. Та всі спалю, всі до одної. Буду вчитись англійську и листуватись з цивілізованим світом. Так.

добавлено спустя 11 минут:

Вчора я сходила з малою на північну Салтівку. Це околиця великого спального району, яка найбільше постраждала від обстрілів окупантів.
Люди є. Дуже мало, але є. Дві родини з новонародженими в возиках. І так є дітки подекуди. Скрізь звуки ремонту. Вікна вставляють, пораються на клумбах. Це більше не мертвий район, як мені здається.

Ворог сьогодні активно кидається ракетами, що б це означало, хмм..
Народ і вухом не веде, навіть на дитячих майданчиках, сидять собі мамки...я ж своїх за шкірку і додомку
Обидві тривоги застали нас на майданчику. Вдень, після першого баха я вирішила тусити далі, але пішов другий і таке відлуння між будинками пішло, кажу - малі, гоу хоум.
Увечері вийшли знову, пішли на майданчик в двох трамвайних зупинках. Тусимо, чую якесь гепання глухе на півночі, вмикається тривога. Кажу, валимо домів, хвилин 15 йшли все тихенько, заходити в під'їзд - як #бне за спиною (не прям поруч, але в повітрі явно, як сильний грім), і ще потім раз, коли вже на етаж піднялись.
Захожу додому, мама нігті фарбує
Я собі подумала - а дійсно, війна війною, а краса вічна.
Карочє, у мене теж зараз догляд за нігтиками.

Завтра зранку планую здати аналіз крові клінічний + виявлення анемії + шитовидку.
В суботу зробила три УЗД - низ, груди, щитовидка.
Ще на цьому тижні гінеколог з мазком і кольпоскопією і флюрографія.
Щорічний чек ап здоров'я
(Господи Боже, сказав би хто шо я така відповідальна буду років 10 назад - в обличчя б засміялась )
Таке життя.

Зоряна (донька) теж зробила круту справу - познайомилась з крутим алергологом, зробила модний аналіз Алекс 2, на 295 алергенів. Виявили алергію на рибу і кота. Кіт особливо. У тата її така ж історія з котами. Лікарка пропонує асіт терапію, щодня сиропчик під язик бризгати і так на 3 роки + привязка до холодильнику, сироп ммє зберігатись в холоді. Думаємо....
Людей попитала, по відгукам ця терапія дійсно полегшує життя і головне попереджає перехід алергії в астму, а я дуже не хочу щоб вона як тато, сиділа на гормонах все життя...але поки думаємо
Це достатньо дорогий сиропчик, ну і самоорганізація...я свої вітаміни забуваю, пропити нормально не можу, а то на 3 роки....хоча, звісно що я все можу, якщо захочу, нє фіг відмазуватись ото.

Старша дитина завтра офіційно закінчує обстеження в стаціонарі і отримує психіатричний діагноз.
І цим хлопцем треба займатися найбільше. Як би, бляха, мені б не хотілося, щоб воно все якось само.

Привіт, щоденнику.
Літо цьогоріч розтягнулось на 4 місяці.
Багато чого зробила. У вересні займаємось зубами. Доньці (2,7 роки) полікували під наркозом 6 зубчиків. Мені 3 зуба. Заболіли в кінці серпня. І добре, що заболіли, поки я ще дома, є кому побути з малою і займатись своїми справами. Гроші витратила всі в 0, що були. Піпєц. Зате з зубами. Не шкода.
Завтра їду. З дітьми, на захід України, до весни.
Буду приїзжати, звісно, на канікули. На березень ми записані в стаціонар психіатричний на обстеження, бо діагнозу нам ще не дали. Виматюкали мене, що займалась своїм особистим життям замість того, щоб займатись дитиною, і що їй давно пора той діагноз.
Але бльо. Як же важко випхнути себе з дому, коли вже не страшно.
Минулої весни, коли лінія фронту була поруч з містом, втікали аж тапки губили.
А тепер, ну як себе відірвати від чоловіка, дитину від батька, коли поруч нічо не єбурить? (періодичні ракети в місто до уваги не беру).
Та й таке.
Нічого зберись Танько ти можеш.
Маю план на жовтень, щоб відволікати себе від емігрантського депресу - схуднення, харчування, спорт, навчання для себе.
А ще, я перестала взагалі читати новини. Будь які. Відправила до архіву всі канали, включно з улюбленим А.Цаплієнка. Найважливіше мені переказують. Все інше мимо мене. Бо моя кукуха ледве тримається, особливо зараз, коли мою маленьку батьківщину бомблять більш інтенсивно.
Недавно був гидкий, бридкущий сон. Стоїмо в селі на грядках з полуницею, донька поруч, так тихо, тепло, сонячно, я шукаю полуниці, і тут вона каже - мамо, поїхали звідси, я боюсь, тут стріляють.
Сукааааааааааа як я їх ненавиджу.
На днях горів ліс за моїм селом, горів настільки сильно, що димом затянуло весь Харків, а це за 60 км від місця пожежі.
Наші сосни горіли, де гриби, грибочки, шишки, де все наше життя.
Ненависть дає злість, злість дає сили жити і рухатись.
Не всеремось)
Сьогодні операція у тата, зранку везу його.
Ой, був номер минулого тижня. Рівно в минулий четверг, вранці, нам в місто кинули 5 чи 6 ракет. Вікна на південь, бачила як один дим піднімається, другий. Гепало километрах в 7-10, але чути добряче, все вібрує, це так бридко.
Ну і шо, за годину я нафарбувалась і повалила з татом в лікарню.
Сидимо там, читаю в тг - прильоти біля лікарні....і я така сижу в лікарні серед міста і тут почала вити чергова тривога про балістику, і я така - та ну хй з ним, а шо робити. Ніхто нікуди не ховається, всі роблять свої справи.
Це бляха якийсь дурдом.
Незламний дурдом.
Сон, не дуже ок, сплю мало, по 4-5 годин на добу, мала серед ночі будить, як от зараз.
****
Дуже хочу, просто мрію влаштувати малу в садочок на заході, дзвонила в садок, місця наче є. Сподіваюсь ходитиме і я матиму більше часу для старшого сина і для своєї роботи. Та й для себе.
***
А ще, новий досвід - епізодичний догляд за близькою лежачою людиною. Годувати, мити, оте всьо.
***
А ще, тепер я трохи розумію, що пережили містяни, коли минулого літа їх кожного вечора в 23.00 починали бомбити серією з кількох ракет. За розкладом. Психологічно-ракетний терор. Знайома казала - ще до 23 година, а в неї вже руки трусяться.
Я застала зараз 2 таких події і це дуже гидко для психіки, чесно кажучи, коли читаєш про виліт, чекаєш хвилину, поки гепне, і вже виліт наступної (про вильоти пишуть наші громадяни, у кого вікна високо і на північ, бо ж видно), і знову всередині все зжимається і чекає, і знову, і знову. І так кожну ніч. Це пзда для психіки. І, це до мене близько 10 км від прильотів, це далеко. А як тим хто поруч, це ж звук сильніший в рази, коротше, бнр має здохнути і вигоріти дотла нахй, на цій мажорній ноті бувай щоденничок, зустрінемось на Львівщині, у жовтні.

Минув тиждень, як татові зробили заміну хрусталіка. Сьогодні перевірили - все ок. Контрольна перевірка за 3 тижні.
Знаєте, я мало де останнім часом бачила таку концентрацію щасливих людей, як в цій лікарні. Щасливих і переважно літніх людей. Які знову мають можливість бачити.

Я знову на Львівщині. Припхалися. Таксі до вокзалу Львова не приїхало, вільних не було в 838, не захотіла інші дзвонити, почесали на Городоцьку на 20 автобус, до автостанції. Мала оре на руки хоче, у нас сумки, важко шо ппц. Мені ж по гінекології взагалі не треба тягати важке. Але мать його шо робить. Каляску з малою сплячою на 3 поверх тягаю. Погано без чоловіка або без рідних поруч.
Половину шляху тягла її за руку. Ще кілька годин в автобусі.

Познайомились з садочком, оформили для малої декларацію з лікарем, здали аналіз, завтра якщо він ок, то ми вже підемо в понеділок пробувати. Ггг, може їй там сподобається більше ніж зі мною і братом скаже я тепер в садочку туситиму в основному.
Завідуючій сподобалась моя розвинена мала) її в більш старшу групу беруть вже.

В сфері приготування їжі мінімалізм. Пекти не буду....газової духовки я боюсь) а електродуховку тут проводка не стягне. Це не харківська панелька з електроплитою, де проводка товщиною в руку мабуть) вмикай все шо хочеш. Тут якась слабка.
Не топимо, посуд мию холодною, економлю газ.
Вперше з початку війни, та й за кілька років вперше, я вийшла в новий місяць з боргом на кредитці. Оті всі зуби, очі.
Тому я зараз уважна до витрат, все записую в додаток Monefy.
Їжу записую в додаток Таблиця калорійності і ще додатково в блокнотик.
Задовбує, а шо робить це допомагає триматись берегів.

І, чесно кажучи, як їхатиму наступного разу додому, я поїду дешевим повільним потягом, що піднімається зі Львова через Червоноград на північ і мандрує попід кордонами білорашки і рашки. Він стрьомний, але мені оці поїздки автобусом до Львова важкуваті, вибивають. Якщо на таксі по місту, то це автобус 280 (за двох)+таксі 130,і поїзд 1000 грн. А той дешевий вартує 300 грн до Харкова і їде прямо від мене. Якось протримаємось в поїзді цілий день з малою)
****
Ще скажу, за що я люблю Львівщину. За те, шо тут можна говорити українською, хоч суржиком, хоч якою, і на тебе не дивляться як на дебіла. Тут це окей. А приїзжаєш додому - і як біла ворона у себе вдома зі своєю рідною мовою.

Оформили і віднесли всі документи в садочок.
В понеділок вранці йдемо)
Перший раз в перший садочок.
Чоловік каже - нарешті відпочинеш, як і хотіла.
А мені так тошно. Бо не так я б це хотіла.
Недавно сусідка мені каже - "там на одному підприємстві працевлаштовують на гарні зарплати ....ваших....еммм" і запнулась. Не підібрала слова.
Всього один раз за війну мене назвали біженкою і мене то люто вкурвило. В Україні я вдома. Я не біженка.
Шось я нитку загубила. Було ж про садочок.
Малій подобається наче)
А, у лікарки сьогодні - то ви вже типу укоріняєтесь..
А сусідка ще одна сьогодні, про садок - о, ви вже зовсім місцеві тепер.
Ааааааааааа.
Я харків'янка і чхати я хтіла на їхні срані ракети.
Тим не менш, щось наступного року треба вирішувати, або я вдома, або не вдома, скільки можна кататись. За війну наїздила майже 20 тис км. половина екватора.

Як не старалась підстрахувати себе від проблем, а від чергової пригоди з зубами не втекла. Ночівля кілька ночей в +18 і вітряна сира погода. Таня економить газ і не топить, хоча з першої ночі помітила шо зуби реагують. Дурна курка. Ну отримуй, привіт чергове запалення під двійкою. Взимку було аналогічне з ним же, накрутило шишку під яснами, їздила з тим зубом в Червоноград, по Сокалю бігала, в результаті старий мудрий лікар мене врятував лінкоміцином.
Піду завтра вранці до нього. Шишки нема, але в щелепі непорядок чути, і зуб як живий, хоч би зберігся, передній бляха зуб. Бокових нема якось і звикла вже, але ж двійка. m

Як же гидко коли ти сама далеко і нікому нагадати шоб той сраний шарфік на морду вділа, коли холодно і вітер.
Температури нема і то вже добре, ггг.
В світі шось таке коїться. Дуже хочеться додому і бути з родиною. Хз, може це останні цього світу спокійні дні. А ти сидиш дурепа за тищу километрів замість того щоб проводити їх з родиною. Тьху. Висказалась. Понеслась робити алгебру.
****
З чудового - пані з Червонограду купила 3 банки соснового варення на днях. Бізнес потроху живе) треба активніше рекламувати.

Якась пзда. Накачую з вечора дитину парацетамолом, бо вона з садка принесла соплі й кашель, але завтра мені треба її обовязково відвести, тому що на 9.30 я маю бути в клініці в сусідньому місті за 20 км. Садочок з 8, автобус в 8.16 і ще добігти треба до нього, а потім ще з нього.
В моєму містечку ніхто моєму зубу нічо не може зробити. Хіба шо наворотити якоїсь хріні в поліклініці без нормального рентгену. А мені не треба таке.
Шишку вже накрутило, боліти перестало. Щока підпухла. Тепер або сама розійдеться як минулого разу, або шось таки йому робити, завтра зробимо КТ і все побачимо.
Чесно кажучи я сьогодні дивилась квитки на Харків. Поїхати додому, розпихати дітей по таткам бабуськам і спокійно робити свої справи.
Старша дитина. Я думала їй краще буде коли ми житимемо самі, у нього окрема кімната тут. А де там. Він всі свої іграшки склав до рюкзака і сказав шо це він приготував уже в дорогу додому. Постійно питає коли додому. Бляха. Треба пробувати якесь дозвілля поза домом і йому шукати. В тому році був самокат у ньго, катався, тусив на скейтодромі тут, але ж ми його навесні в Харків відвезли.
Менша дитина почувається норм краще за всіх. Тусить в садочку тусить вдома, всі її забаганки мамця виконує.
Ну хоч хтось задоволений життям в нашій маленькій родині, яка сидить на третьому поверсі десь в західному прикордонні, фізично сидить а душею в прикордонні східному і ніц не зробиш з тим.
Люди кажуть, десь за моїм селом рсн робить дистанційне мінування. Блін я не можу це прийняти і змиритись. Що там війна, де все моє життя. 600 днів і ніяк не можу. Будую плани як я поїду наступного року з дітьми, як буду там прибирати. Так не можна, але я не знаю як можна не думати про те.

Їм морозиво з кавою, піднімаю філіжаночку за здоров'я пана Тараса з файного міста Червонограда, який, як мені здається, дав моєму зубу друге життя.

Вчора відправила одну дитину в садок, другій наказала чемно вчитись вдома і поїхала. Слава Богу, встигла на автобус, няня у мене біля садка дитину перехватила і далі повела.
Зробили КТ. Ну там суть, хронічна інфекція біля кореня, яка раз на півроку прокидається. Зараз вкотре набрякла щока, зуб болить, і тут де я живу, сказали ясна треба різати (резекція) і з під кореня вичищати хірургічно. Переліковувати зуб через канал сказали марно. Мені це не сподобалось, бо в поліклініці, де роблять цю штуку, навіть рентгену нормального нема...і до одного з їх хірургів я якось ходила (з цим же, півроку тому, ггг) і він мені сказав, шо перед резекцією треба з сусіднього здорового зуба видалити нерв (?!) і я карочє втекла від нього....
Зуб передній, шкода втратити.
Тому я за своє...і в Червоноград, де є КТ і сучасна стоматологія.

Зробили КТ і запропонували мені його перелікувати.
Ну а я шо....страшно, сцикотно (типу, може я знов на антибіотику проскочу як завжди....) але кажу - та давайте! Шо вже...
Ну шо сказати, я вперше бачила такий інструментарій і сервіс. Мікроскоп, ультразвук, переносний рентген. Мать Божа. Я людина з досвідом перепломбування вперше бачила, щоб канал розпломбували за 10 хвилин з мінімумом маніпуляцій. Оце той ультразвук таку красу творить.
Почистили, помили, поклали ліки. За півтора тижні поїду пломбувати.
Набряк спав, зуб і щелепу практично не відчуваю.
Щастя!

А нерви ні к бісу. В креслі мене постійно трясло. Нервове. Все навалюється, особисте, новини українські, світові. Треба якось бути дбайливіше до себе, підтримувати себе.

ЦІкаве з фб, Орест Каракевич порівнює Бахмут с ДАПом, а Авдіївку - з Дебальцево.
Хороший виважений пост. Направду, саме таке бачення подальшого перебігу подій має визначати наше планування майбутнього. Так, повна хєрня. Особливо для тих, хто як повний лошара (ні) сидить в країні і чекає поки лишиться житла і розтратить все здоровя і гроші, поки нелошари (насправду, теж ні) хороші місця за кордоном розбирають. Я про себе, якшо шо.
Вдвічі образливо шо я цей банкет в 2019 не замовляла, але шож.
Вчора був екватор, 35 днів я тут сама з малими і 35 залишилось до дня, коли я
Я їду додому!

Привіт, щоденничку.
Питання з зубом закрите, за три візити і 4350 гривень.
Але виникло питання грошей.
Отже, на найближчий місяць ціль - вийти в 0 на карті, зараз я маю борг. Вперше за кілька років, вперше з початку війни у мене борг на кредитці. Звісно, не марно прогуляні, ми з донею маємо купу полікованих зубів в результаті. Але. Я не хочу боргів.

За місяць мені 40 років. Хочу:
зайти в них без боргів
у вазі менше 70 кілограм
зустріти їх вдома.

Шось нагребло. Все до кучі. Мала захворіла якраз тоді, коли мені повалила робота, тепер сидить дома, а я намагаюсь працювати. Нагребло, сіла після обіду, дивлюсь в одну точку і не розумію шо мені робити (саме зараз в моменті, не взагалі). Куди йшла по хаті, шо хотіла робити - а хз. Чоловікові пожалілась. А толку. він далеко.
Щоранку новини з мого регіон - тут обстріли, там на міну людина наступила і ногу відірвало, ще далі росіяни намагаються наступати. Нещодавно серія фото попалась с ферми Шестаково, це хто не знає - суперсучасна ферма біля Харкова була, кілька тисяч корів, вони всіх їх вбили, зі злості, що корови у нас живуть краще ніж вони у себе вдома. А за Шестаково ще одне село зруйноване вщент. А це все мої рідні місця. Це на фото боляче а вживу це просто потім бухати тиждень, щоб залити чорноту в душі опісля побаченого.
Фоном думка шо здати комусь вигідно країну і думаєш - так а навіщо це все було? А люди, людям впадлу вийти до ОДА проти плитки і за кошти для ЗСУ, в тилових містах впадлу, де навіть не тре боятись шо в тебе ракета без тривоги влетить.
Вчора і сьогодні жерла багато солодкого, але шось нема розради і від нього вже. Спорт два дні в мінус.
Треба тягти себе за вуха з цього болота.
А ще треба їхати в село. В грудні як поїду в Харків, треба організувати поїздку в село, подивитись що з хатою, дещо забрати. Я не водій, батько не знаю чи погодиться довезти до моста, а на тій стороні треба теж водія собі організувати. Чесно кажучи, я би хотіла проїхати і на квартиру тітки у Вовчанськ, але це вже дуже ссикотно навіть мені, бо по Вовчанську валять суки щодня, хай і не по тітчиній окраїні в основному, але це бляха такі бодрящі звуки. Та й не повезе мене ніхто туди. Кароч, мораль - змалку треба вчитись водити заробити на авто і скрізь самій себе возити. Ото буде діло.
Батько до своєї майже мінімальної пенсії влаштувався на офіційну мінімалку роботу - вивернули 1700 з пенсії.
Братові по догляду за лежачою матірю нарахували 51 грн допомоги в місяць. Це не прикол)) люди виїхали з прифронтової території, житло вимушені шукати, з лежачою мамою, і на тобі 51 грн в зуби на догляд.
Єбурять ракєтоси зараз в Чугуївському районі, мала тут кашляє, треба нову статтю починати писати, бо дедлайни. Колишній написав вкотре - хулє ти там сидиш, в Німеччині люди живуть власне як люди, отримують гроші, працюють, мову вчать, а ти за шось міфічне тримаєшся там.
Пішов у сраку)
Дай Боже сил не йобнутись головою у цій колотнечі і бути опорою для своїх. Свої люди цінніше за все.

Місто, яке 1/6 часу з 24.02.2022 в тривозі.
Загальна кількість тривог в Харкові с початку повномасштабного вторгнення перетнула позначку 3000.
А якщо в годинах, то це сумарно - більше 100 днів.
***
Сьогодні нахитнувся черговий зуб. Субота, обідішня пора, до закриття стоматологій близько години-двох, я хватаю дітей, мчу....Сусід того шо відламався в жовтні. І спина внизу шось крутить ниє. Якби я була молодша, мабуть би сказала, шо пороблено але ж все цілком логічно. Вчасно треба займатись було.
Саме дивне, шо у мене нема вже сил моральних псіхувати. Приймаю як належне і шось з цим роблю мовчки, або не мовчки, або не роблю.
З позитивного, зробила свіжу панорамну знимку, подивилась як гарно мені пролікували на початку листопада зуб в Червонограді. На знимку біля кореня є ще затемнення, але то остаточне явище, сподіваюсь, і, власне, контроль цього зуба мені заплановано робити в травні, тобто відновлення тканин тривалий процес.
З...нейтрального хтось хотів худнути, так ось хороша нагода, бо я тепер мабуть половину з того шо їла не їстиму бо не дай Боже ще якийсь індівід рухне. А у меншої якраз верхні лізуть. Круговорот зубів в природі. Де б ще зубну фею замовити собі.
***
Зараз відкриється продаж квитків на потрібну дату, ура, чекаю, шоб купити.
І на цьому витрати скорочуються кардинально.
Бо вітер в гаманці свистить. Негарно.
***
Ворожі безпілотники активно курсують по країні, мабуть не одну мене турбує питання, коли полетять ракети і які наслідки будуть для країни?
***
Йшла мимо кладовки, бачу шось світиться. Дитина майструвала старша. Приладнала двигун від Лєго вітряка до машинки, і тепер цей двигун вмикає машинці фари. Нічосііііі. Треба давно було його на секцію юного техніка відправити. Треба! Нагальне питання.
Дивне відчуття, коли усвідомлюєш, шо твоя дитина знає більше за тебе бо я в електриці зовсім не розбираюсь.

Оскільки я відправила в архів всі канали з новинами в тг, то була не дуже в курсі ситуації з блокуванням кордону. Зараз вчиталась.
Як же в мене палає.
Була б машина, зранку завтра виїхала би за Раву подивитись хоч , просто подивитись в очі польским поліцейським, чи митникам, чи хто там стереже наших чоловіків. Сьогодні помер водій з харківськими номерами.
Я ж це все бачила, своїма очима, в Харкові, та не думала, шо це може бути в Польщі. Прикормлені кацапськими грошима люди у формі, які б'ють проукраїнськи налаштованих людей. Поляки ще не б'ють, але чи довго чекати?
Польща, якшо ти думаєш, шо росіяни загрузнуть в Україні і до тебе не дотягнуться, у мене для тебе погані новини. Вони, як ми бачимо, вже в тебе вдома.
ЦІкаво, польська влада хоч матеріально підтримала родини поляків, які загинули рік тому від уламків ракети в Пшеводові?
Я той день добре памятаю. Ця войнушка була недалеко від мого містечка. Ми з малою йшли площею гуляли, і тут єблись. І я така з переляку - о, кажу, тут вже по-домашньому все, прям як на сході. І друга думка - бл@ть, а чому в тій стороні, там же кордон.
Та й таке.
Реально гуглила зараз автобуси через Раву, бо палає. Треба охолонути, мать, давай піди провітрись вже чи шо.

Почитала сусідній щоденник. Щемкі спогади про виїзд.
Оце згадала, як 2 березня я вибирала, куди виїзжати з свого району, який все сильніше бомбили - в пригород, за 40 км від міста, чи на вокзал і подалі від війни, на інший край країни кудись.
Народ в ті дні розбігався хто куди, хто куди міг.
Хтозна як би воно було, якщо...
Зараз я вдома. Пересадила квіти. Попереднє пересаджування було в лютому 2022, за кілька днів до війни. Квіти вижили попри кілька місяців без поливу. Алое породистий, вижив, множиться, зараз 4 нових дітей від нього висадила.
Стоїть Україна.
Тихого дня всім нам.

Добігають кінця мої канікули вдома...скоро повертатись на захід.
Мало....хочу ще.
З кінця грудня тут гучно. Вранці 29 числа до 20 ракет в кілька заходів. Вдень 30 числа ми з малим гуляли по центру, фоткались, і якраз в той момент відбувалось файєршоу у сусідів за поребриком. Дізналась про це як додому вже приїхали. Думаю, вчасно ми з центру звалили, бо ж скоро прилетить. Але почалось ближче до вечора.
***
Вчора вийшла походити, чую - десь єбурить на півночі глухо. Потім гучніше. Десь за містом. Потім полізла в телеграм - виліт ракети. І ще виліт. Та йоу. Перемістилась ближче до чогось схожого на підвал)) Постояла, послухала прильоти. Та й пішла, а шо стояти. Всі вибухи десь за містом були.
***
Центр нам розгатили в ці дні значно. Вчора увечері шось двічі заєбурило, я ще не дивилась. Батько каже, шо в ботсад кудись.
***
Вигул дітей та ще задачка. В центр не повезеш. Вчора - і сміх і гріх - думала вивезти їх на північну окраїну, погуляти, подивитись, як там відбудова йде. І там є хороший майданчик дитячий. Аж тут тривога - запущені КАБи з літаків, летять до нас. З півночі ж, з тієї сторони. Та йо майо.
***
А так все нічого. Сустави тільки. Діти, батьки, справи. Хочу в санаторій.

добавлено спустя 2 минуты:

За місяць мені 40 років. Хочу:
зайти в них без боргів
у вазі менше 70 кілограм
зустріти їх вдома.

Ну штош.
ДР зустріла не вдома, оскільки прийшлось чекати новорічного свята в садочку, але одразу після нього поїхали, в той же день.
Вага - жопа. Просто жопа.
Боргів наразі у мене НЕМА.

Радили на вихідні за місто їхати. Бо рсн влаштує обстріли і все таке.
Ну, поїхали. До чоловіка додому в пригород на вихідні. Власне як і планували.
Збирається вчора вранці він в Харків виїзжати, на роботу.
І тут як йобнуло, 6 чи 7 раз.
За півгодини в усіх новинах.
Ми вже теж в Харкові, приїхали.
Треба хоч магній змусити себе пропити) життя в постійному очікуванні бабахів - специфічне і потребує підтримки якоїсь, не все ж на адреналіні і емоційному морозі вивозити.

Давно не писала.
Якось воно все несеться, виснажує. Далеко від дому - складно одній з дітьми, вдома - постійно шось летить. Хочу якусь хату з садиком і городом в Харківській області, але грошей на неї нема. Нема де жити окремо з чоловіком. Нема можливості взагалі з ним постійно зараз жити. Обоє дітей потребують уваги.
Зі старшим зараз оформлюватимемо інвалідність.
У молодшої якби не предвісники астми.
ВПО не знаю чи продлять.
З сторони мого села пару годин тому прилетів каб і в місті йбнувся. Причому прилетів з напрямку де моє село. Як це осягнути. На громаду, в якій моє село, на райцентр громади каби летять щодня.
Світла вчора не було 12 годин, сьогодні 7.
Зараз йдемо гуляти.
В цілому в принципі все ок.
І навіть краще.
Худнути треба, чи шо.

Знаєте що радує.
Що ми даємо відсіч. Що є двіжуха і у них. нпз, аеродроми. Не так як в 2022. Я зла і хочу помсти. Звісно я і боюсь теж, але більше - реально - я розлючена тм як пересрали моє життя, моїх батьків і всіх моїх рідних.

ВСе буде Україна.

Почитала попередній пост. Ги
Все стабільно лише в моєму бажанні худнути.
В іншому за останній тиждень все стало пересрато ще більше. На моє село і отг вже не просто летять каби, з 10 травня це все розхєрачують. Мабуть я вже без хати. Чоловік став до лав ЗСУ, півтори доби катався в машині ТЦК по країні, бо в ту бригаду, куди він хотів і куди мав рекомендаційний лист, його не взяли з-за стану здоров'я, але й на перекомісію ТЦК його відправляти не згодився, прилаштував куди бог пошле. Приїхала в Харків його провести і заспокоїти свекруху і заодно свою маму, бо біля них чоловіків не лишилось, машина стоїть а їздить нікому. На вулиці увечері чути постійний гуркіт на півночі, там ЗСУ обороняють Липці. Сьогодні вдень в місто прилетіло 2 іскандери і 2 каби. В дурдомі все стабільно. Я ще намагаюсь працювати. Написала статтю на 8 тис знаків. Таке, мабуть правити ще буду. Квитки на Львів були на сьгодні вечір, поміняла плани на завтра, бо я приїхала сюди два дні тому і в якомусь ахуї, не сплю нормально три ночі, переживаю. За чоловіка, за бабусь наших, за іскандери які хуярять в мирняк, дуже болить наш Вовчанськ, який сниться мені щоночі (мирний) і я щоразу прокидаюсь і перші секунди думаю шо війна наснилась, але ніт, війна глухо гуркоче на півночі і сході, нагадує про себе раптовими вибухами після прильотів важкої балістики без тривоги, а тривоги тут тривалістю по 20 годин, безперервно, ггг.
Робіть все вчасно, захотіли - робіть, не лінуйтесь. Я от не звозила малу на Вовчу і в село, моє місце сили, і тепер не знаю чи звожу колись.
На день вишиванки показувала в фб весільну вишиту сукню моєї бабусі, 1948 р Боюсь шо це єдиний артефакт, який лишився мені від нашої маленької батьківщини.

Додам, шо цінно мати такий от щоденник для виписування таких речей, де тебе ніхто не знає, бо варто лиш комусь з твоєї родини доєднатись до ЗСУ і про дізнаються добре знайомі френди, як починається крінжатінка - а навіщо це йому, а чому не купив інвалідність, а чому не зламав ногу, а чому не забив на це і не відсидів кілька років, зате гарантовано цілий і живий....і не тільки від знайомих, а і від випадкових, з ким ти по дурості поділилась, як от таксист у Львові, який віз нас на вокзал...ну мала йому помстилась, зламала якусб хєрню в машині, а гроші я йому в морду кинула...400 гривень, стільки він запросив з жінки з 3-річною дитиною і сумками, щоб довезти їх с автостанції Північна на Хмельницького 225 до залізничного вокзала...бо ми спішимо на поїзд до Харкова, а взагалі ми Вовчани і я прямо в машині їду вголос коментую "от суки кацапи, вже в лікарню пролізли"....зазвичай я їзжу 20 автобусом за 20 грн, але тупо не було часу, навіть викликати таксі і чекати, тоді б я за 150 доїхала, але у нас було мало часу і я сіла до цього поца, який вже стояв під вітрилами на автостанції...гнида, побачу ще раз - пну в колесо, бо ця гнида навалила купу гівна на ЗСУ, а я за образу ЗСУ рву як тузіків усіх, бо це найкращі люди найкращої країни, завдяки яким я зараз вдома у себе пишу постіки, а не никаюсь по світу, якось так.

Відправила грошей для оборонців Харківщини після 10 травня більше, ніж дозволяє мені бюджет, кілька тисяч зробила мінус на картці, але блін, це єдине що я можу зробити, але я повинна таки хоч щось зробити для захисту свого дому, пофіг шо я сама переселенка з двома хворіючими дітьми і без роботи, але я дуже зла і дуже хочу вбивати русню, як не сама, то допомагати вбивати її іншим.

Ех, який пост великий, стільки знаків, статтю на замовлення пишу майже день і ніяк не народжу її, а тут за хвилину он стільки накатала.

Насправді найбільше мені в голові мій чоловік. Йому за пару тижнів 43, мені 40, у квітні ми відзначили 5-ту річницю весілля і посадили саджанці горіхів) їх трохи прибив мороз але я обрізала чорні верхівки, стовбури наче живі. Хай виживуть.
Хай всі виживуть.

Привіт
Задумалась над тим, щоб зібрати найбільш пам'ятні для мене фото і відео останніх двох років в одному місці.
Тематика - війна. Очима цивільної жінки.
Всі матеріали - мого авторства.
Різні міста і місця, в яких мене носило. Харкова, звісно, найбільше.
Кому цікаво, велкам) поступово наповнюватиму сторінку.
https://www.instagram.com/vovch_2023/