Велике щастя зустрічати новий день © (La Rose)

15.09
16.09
Даты рядом. Вот сегодня и сразу вчера, это если в одном году. Но Года разные. Разные жизни, а как будто вчера и сегодня. Всего спустя год. И спустя 15 лет. Так бывает ? Чтоб не отпускало?


Привет. Мы будем счастливы теперь и навсегда ©

Просто все буде добре.
Повинно бути. Інакше неможливо.
Ото щось гидливе , то воно просто подохне. Бо не може існувати така нація. Це генетична вже ненависть. То люди останнього сорту. І я своєму сину це донесу. Він і так розумію це, притуляючись до стіни, коли за вікном чути вражий гул. А наш гул - то пісня. Він вирізняється навіть зараз.
Сьогодні свято. День захисника і захисниць.
Бетмен? Супермен?
Ні! Однозначне ні!
У нас інші герої. Справжні. Сьогодні це відчувається як ніколи. Це наші хлопці. Гарні. Мужні. Сміливі. Вони найкращі! Вони сила. Вони втілення мужності і спокою. Вони рідні. Всі до останнього.
Я восьмий місяць, про себе, прошу Бога, щоб захистив їй. Завдяки їм є ми. Нехай кожному буде Янгол-Охоронець. Нехай всі повернуться. Тому що це справжні герої ! Вони. І тільки вони.

Я люблю Скрябіна. Тому буде так тепер. І він правий.

Все буде. І буде добре. Ми сильні. Ми вільні. Не дивлячись на амбіції країни- вбивці "за поребриком"
Там все вже засмерділось. І давно.

А ми інші, слава богу. Ми кращі.

Заснули мы как-то 23 февраля, а прокинулися 24 лютого. І чи то спимо в кошмарі, чи то живемо в ньому.

Другу ніч якась фігня сниться. Мені не сняться сни, майже взагалі. І я їх і не пам'ятаю на ранок, як щось і наснилось. Вчора щось страшне снилось, прокинулась від страху з переляку. На ранок не згадала, що то було. А сьогодні просто маячня якась. Не страшне, але фігня. А її пам'ятаю.
Нервова система збоїть. Не дивно. Так то нічого наче було, а зараз мабуть видихлась. Багато знайомих на препаратах. Як гойдалки. То нормально, то тривожно, місцями дуже. Думала якось навіть щось попити. Магнію якогось, чи шо. Потім якось попустило, заспокоїлась сама. Зараз знову накатує.

Тиждень такий собі.
Трешак. Дебют 3.14....ца
Страшно? Да. Напевно так- то вперше. Виявилось, я трохи сильніша , ніж думала.

В цілому тиждень під егідою зустрічей зі старими друзями.
Якось так одне до одного. Різні люди, різні тепер вже чоловіки, але від того не менш дорогі.

Голос одного з них для мене завжди був таким собі порталом у якусь далечінь. Тембр, інтонація, жести. Люблю його. Живий. Мій. Просто слухала його. Місцями втрачаючи десь суть бесіди. Потім так і сказала, що слухаю ГОЛОС.
Таких у мене за все життя було двоє.
Наразі залишився один. Рідний десь на підкорці. Коли ти починаєш фразу, він закінчує. Коли він замешкався, а ти знаєш чому.
Двоє. Вони такі схожі. До болю.
Другий просто був у страшну ніч поряд. Знайомі 2 десятки років. Безмежно вдячна.

Вірю, безмежно вірю, що нечисть повиздихає. Таке не повинно ні жити , ні боронь боже родити знов.

Слава Україні!
Смерть ворогам.

Я скільки себе пам'ятаю, дуже тривожна.
Я люблю тишу, щоб не було якихось музичних шкатулок, голосних сусідів, інколи щось таке трапляється, страшенно вибиває мене з колії.
Розумію, що то на загальному фоні - нічого. І нічого такого не сталось. Але не можу. Колотить. Невроз якийсь чи шо.
Як його позбутись? Чи то попити щось. Бо аутотренінги , типу аж нічого прям такого, не сталося, не працюють. Моя нервова система інколи мені дуже заважає чимось подібним.
Що цікаво, якщо воно десь там на вулиці і не торкається мого фізичного життєвого простору - мені байдуже.
От як то так працює??? І шо робити?

Що там кажуть поборці мирного миру? Ненависть руйнує?
А хрін. Вона інколи підстьогує.
Сили додає. Всупереч.
І дітям своїм буду розказувати. Хоч вони і самі все бачать.
Моя бабуся була дитиною війни. І я напевно ніколи в страшному нічному кошмарі не могла уявити подібне.
Ну що там, залишки цивілізації, як ваш "мир"?
Щоб ваші онуки в такому жили. З народження.
І навіть не соромно за подібні побажання.
А Україні - слава!
І героям її слава!
Безмежна шана і безмежна подяка.