Без права на надію... (Самотня Кішка)

13.04.10

Це не ваша печаль
З ким я завтрашній день відкоркую,
Вал яких вечорів мені вірші, мов гальку, наніс,
Це не ваша журба -
Хто мій рот мов цигарку розкурить,
І з яких карколомних висот моє серце шугатиме вниз.
З кого зайві слова
Обберу, наче з дерева гусінь,
В чий півморок засвічену лампу внесу -
Ні сестра, ні жона...
Ну і що вам за клопіт,
На якім повороті зірвуся?
Приземлюся - то встану.
І, зрештою, - не першина.
Це не вам, безголосим і пяним од власної злости,
Обривати імя моє, по пелюстці, у всіх на виду, -
Вам однак не вгадати,
На якому із ваших помостів
Я зірву рукавички - і піснею горло зведу!
Можна тріщину дати.
Можна роки, як совість пропити
Із холодних, як опік, світанків, довіку чекати відлиг...
Тільки я, навіть голос зірвавши, усе-таки буду хрипіти -
І, згубивши стремена, зумію триматись в сідлі!
Не мене приміряти на ваші сумні манекени!
Доки відзвук мій болісний
Між обвалами спин не затих,
Вам лишаються ваші, безділлям спрацьовані, гени,
Окуляри - від сонця, й льодяники - від висоти.
І не ваша журба,
Коли вітру судилось минути
Від розштормлених кіс і вітрилами напнутих блуз,

І не ваша печаль
Буде завтра мене спомянути,
Коли я на якімсь повороті зірвавшися,
Н е п р и з е м л ю с ь...
Оксана Забужко

добавлено спустя 49 минут:

Дуже подобається ця пісня
http://www.youtube.com/watch#!v=uxrKFKLtbWg&feature=related
а ось і переклад слів

Я больше не мечтаю,
Я больше не курю,
Мне больше нечего рассказать.
Я грязна без тебя,
Я уродлива без тебя,
Я, как сирота, в общей спальне.

Мне больше не хочется жить,
Моя жизнь прекращается, когда ты уходишь.
У меня нет больше жизни,
И даже моя постель
Превращается в перрон вокзала,
Когда ты уходишь.

Я больна, полностью больна,
Как тогда, когда моя мать уходила в ночь
Оставляя меня наедине с моим отчаянием.

Я больна, совершенно больна.
Неизвестно, когда ты приходишь,
Неизвестно, куда ты уходишь,
Скоро будет два года,
Как тебе наплевать на это.

Как к скале, как к греху,
Я привязана к тебе.
Я устала, у меня больше нет сил
Делать вид, что я счастлива

Я пью каждую ночь.
Но все виски
Для меня на один вкус.
И на всех кораблях твой флаг.
Я больше не знаю, куда идти - ты везде.

Я больна, полностью больна,
Я вливаю свою кровь в твое тело.
Я как мертвая птица,
Когда ты спишь.

Я больна, совершенно больна.
Ты лишил меня всех моих песен.
Ты вытряхнул из меня все слова,
Хотя я была талантлива до тебя.

Эта любовь меня убивает,
И если это будет продолжаться,
Я умру в одиночестве
Возле радио, как глупый ребенок,
Слушая свой собственный голос,
Который будет петь.

Я больна, полностью больна

Как тогда, когда моя мать уходила в ночь
Оставляя меня наедине с моим отчаянием.

Я больна, да, я больна,
Ты лишил меня всех моих песен,
Ты вытряхнул из меня все слова,
И мое сердце, совершенно больное,
Окруженное баррикадами.
Ты слышишь? Я больна

добавлено спустя 6 минут:

http://www.youtube.com/watch#!v=uxrKFKLtbWg&feature=related

23.04.10

24.04.10
...мабуть, мені не вистачає просто любові, ласки, ніжности, бракує відчуття польоту закоханості, спопеляючого погляду, бурхливих емоцій, очікувань нових пристрасних побачень, солодкого присмаку його присутності... о, як я тремтіла поруч з ним... непервершене відчуття...

Все частіше дратує мій чоловік!!! останнім часом навіть жити з ним не хочеться. Що зі мною?! Чи то втома, чи криза семи років, чи в мене раптово вавка в голові зявилась. Просто вбиває його байдужість в ставленні до мене. Ну не можу я жити в постійному холоді! Емоційному холоді! Мені погано! Я поступово перетворююсь в шматок льоду, я замерзаю, я ....

25.04.10
ЛЮБОВ НАНСЕНА

Я кохаю Вас, Єво. Не виходьте за мене заміж.
Не жалійте мене, хоч і тяжко буде мені.
Я вас прошу, ні слова. Усе передумайте за ніч.
Добре зважте на все, і вранці скажете: «ні».

Світла мрія про Вас співає мені, як сирена.
Прив’яжуся до щогли і вуха воском заллю.
Розумію, це щастя. Але щастя - воно не для мене.
Я боюся Вас, Єво. Я вперше в житті люблю.

Моя Пісне Пісень. Золоте пташеня мого саду.
Корабель попливе, я не вдержу його в берегах.
«Фрам» - це значить «Вперед».
Ви залишитесь, Єво, позаду.
Бо до серця підступить
вічний пошук у вічних снігах.

Тиждень буде все добре.
Цілуватиму Ваше обличчя.
Може, навіть не тиждень, а цілі роки минуть.
Будем дуже щасливі…
Але потім воно покличе.
Ви зумієте, Єво, простити це і збагнуть?

Ви не будете плакать?
Не поставите душу на якір?
Не зіткнуться в мені два начала - Ви і воно?
Я без Вас нещасливий. А без нього буду ніякий.
Я без Вас збожеволію. А без нього піду на дно.

Ваші теплі долоні і мої відморожені руки…
Як вуста одірву від такої сумної руки?
Чи зуміємо жити - від розлуки і знов до розлуки?
А якщо доведеться чекати мене роки?

«Фрам» застряне в льодах…
А якщо не вернуся я звідти?
Я ж собі не прощу! А якщо у нас буде дитя?!
Ви, така молода! Ви, що любите сонце і квіти!..

- Я люблю тебе, Нансен! І чекатиму все життя.
Все, що є найсвятіше, в мені називається - Нансен.
Хай співає сирена, вона перед нами в боргах.
Я сама розіб’ю об «Фрамові» груди шампанське,
як покличе тебе вічний пошук у вічних снігах.

Моя Пісне Пісень!
І вічний саде мій без листопаду.
Ти відкриєш свій полюс. Тебе не знесе течія.
Подолаєш сніги. Все залишиться, милий, позаду.
«Фрам» - це значить «Вперед». А на обрії буду я.

Ліна Костенко

З очима безгрішними – звідки беруться такі ото? –
Істеричка, химерниця, відьма в чаду незагоєних слів…
Ти просто не знав, що мене неможливо покинути.
Ти просто не знав, озирнувся і - через плече – пожалів.
А подив з’явився нізвідки, як води у березні:
Невже-таки – ти, і невже-таки – я, і невже-таки – ні?!
(Дівчатко в чоботях і джинсах стояло на голому березі –
А човен без весел тікав по ріці, як рука по струні!)

Словами пояснень,
Немов цигарками погаслими,
Заповниш цей вечір о стелі навислій, як дим...
Ти просто не знав, що мене тобі долею наслано,
А я тебе не пожалію – і не розповім!

Ти потім прийдеш із дощу, в перекрошенім шарфі картатім, -
Як з пам’яті пальців моїх твоє мокре волосся мине;
Ти потім збагнеш, що до мене не можна вертатись:
На тих крутосхилах, на тих берегах вже немає мене!
І так, наче руки з плечей опадають, безвладністю змучившись , -
Всі дні опадуть, і на холоді сліз зазвучать:
Мій плащ, нашорошений вітру, і очі щонайнеминучіші –
І губи твої догоряють, як вогник свічі...

Оксана Забужко

04.06.

я сомотня... безмежно самотня... в данний момент... в цю секунду... я порожня... як сопілка... тільки я не можу грати... я плачу... я випита... випита життям... до дна... до останньої краплини... я загублена... в хащах людського нерозуміння і аморальності... я не та... я не я... а хто я... хто я... і для чого... тиша...

http://www.youtube.com/watch?v=zQHGSSZCeVE&feature=related