Підтримуйте дитяче прагнення бути хорошим, бережіть його як найтонший порух людської душі, не зловживайте своєю владою, не перетворюйте мудрість батьківської влади на деспотичне самодурство.
(В. Сухомлинський)
Як же реагувати на ситуацію прямої непокори дитини? Наприклад, мама звертається до сина або дочки: «Бачиш, калюжа? Не ходи туди! Ноги намокнуть!». Однак дитина, незважаючи на це, прямує просто в калюжу! Природа цього вчинку зовсім не капосність і хуліганство, хоча дорослий сприймає подібні «подвиги» маляти саме так. Неслухняність маляти подібна до стихії. Для початку слід узяти ситуацію під контроль, тобто підготуватися до неї, щоб не допустити негативних наслідків, протистояти їй, всупереч усьому, повернути в потрібне русло. Знання особливостей психіки дитини допоможуть вам у цьому складному питанні.
Крихітка сказати самому собі «не можна» ще не в змозі, хоча чудово чує, що мама не дозволяє. У таких випадках краще уникати небажаних, а тим більше небезпечних ситуацій, у яких заборонне слово мами може не спрацювати. Спрогнозуйте поводження маленької людини. Адже все може закінчитися трагедією, якщо дитина виявиться коло відчиненого люка, на краю платформи в метро, біля обриву.
Коли перешкоди уникнути не вдається, візьміть маля на руки й обійдіть небезпечне місце. Якщо не виходить, слід відволікти увагу дитини, зробивши ситуацію більш безпечною. Наприклад, у калюжу можна опустити «кораблики», кинути туди камінчики, просто пограти. Придумана на ходу рифма, пісенька або задерикуватий віршик позитивно вплинуть на дитину.
Якщо калюжа перед нами,
Маша в калюжу не піде,
Маша калюжу обійде.
Або:
Хто піде калюжею,
Тому відразу слід
Додому вертатися,
Із прогулянкою прощатися.
З другого року життя маляти наступає так званий «період протесту». У відповідь майже на всі прохання дорослих людей дитина вимовляє тверде слово «ні». Найчастіше цей період триває до трьох років і виражається у вигляді злості. Дитина може кричати, сідати на землю, стукати ногами, замахуватися на близьких й навіть кидати в них іграшки.
Уникнути періоду протесту не вдасться, хоча зменшити кількість конфліктів цілком можливо. Вони помітно знизяться, якщо дорослі будуть реагувати правильно, адже приступи неслухняності розраховані на зовнішній ефект.
Дорослим слід також навчитися своєчасно запобігати моментам протесту та впертості в малюка. Основне завдання тут — зняти напругу — гарними помічниками будуть режим дня, якого чітко дотримуються, авторитет батьків та доброзичливі умови вдома. Малюк потребує, щоб йому казали, що його люблять, що він потрібен. Одночасно слід давати дитині достатню самостійність.
Дитина у віці від 1 до 2 років може поводитися дуже егоїстично й не звертати уваги на ваші зауваження, навіть битися кулаками. Така поведінка — наслідок того, що дитина не може поліпшити якісь навички, не в змозі спілкуватися, і не може бути незалежною того рівня, якого хоче.
Малюк (яким би імпульсивним він не був у цьому віці) поступово починає запам’ятовувати правила поведінки, якщо всі члени родини ставлять крихітці вимоги, які не суперечать одна одній. Буває, що діти неслухняні тільки тому, що розпещені. Наприклад, батьки багато чого забороняють, а бабуся дозволяє абсолютно все. Така ситуація небезпечна тим, що з дитини може вирости мало пристосований до життя егоїст.
Батькам варто уважно ставитися до поведінки дитини, тому що причиною неслухняності, капризів може бути й початок хвороби.
Через особливості нервової системи діти раннього віку не можуть, постійно довгостроково гальмувати свої реакції. Їм важко сидіти спокійно, як цього часом хочуть дорослі. Такі вимоги можуть привести до серйозних порушень поведінки, викликавши перенапругу процесу гальмування. Діти нерідко стають дратівливими.
Нервова система дитини буде у повній цілості, якщо організувати її життя в цей період дитинства таким чином, щоб вона отримувала з боку дорослих приблизно 2/3 дозволяючих і тільки 1/3 заборонних санкцій. Багато чого тут залежить від поведінки дорослих, їхньої педагогічної підготовки, внутрішнього розпорядку й способу життя родини.
Істотних результатів ви досягнете, займаючись із дитиною, граючи з нею, приділяючи їй необхідну увагу й достатню кількість часу. Не варто постійно стримувати й обмежувати прояв активності маляти.
Максимально безпечні умови для діяльності будуть виходом для дитини, адже рух є її фізіологічною потребою. Тут чимало винахідливості буде потрібно від батьків.
Не слід одразу сприймати поведінку дитини як неслухняність, тому що у віці 2–3 років вона часто ще не може пояснити свої вчинки.
Наведемо три основні щаблі в поводженні батьків маляти, що не слухається:
- при неслухняності дитині потрібно дати можливість самій припинити свої дії
- батьки мають застосувати до неї обіцяне покарання, якщо дитина не заспокоюється й продовжує бешкетувати;
- варто обов’язково пояснити дитині, чому вона була покарана.
Після всіх перерахованих вище дій навіть найнеслухняніша дитина замислиться, перш ніж знову зробити що-небудь недозволене. Це прийде не відразу, але якщо вам вдасться поладити з малям у цей важкий, але дуже цікавий період його дитинства, то ваша дитина до півтора років стане більш організованою та врівноваженою, у неї виникне довіра до навколишнього світу — першооснова всіх наступних досягнень раннього віку. А до двох років пройде й тривожність, властива цьому періоду перших радощів і прикрощів в освоєнні навколишнього простору.
Жодних нотацій, докорів, окриків, тим більше, фізичних покарань!
Дорослий має використовувати відволікаючі й «обхідні маневри», мудро виводити маля із всіх небажаних ситуацій . Так поступово буде формуватися поведінка дитини й ставати керованою зі слова.
Часто діти роблять погані вчинки, намагаючись привернути до себе увагу батьків. Тому маля треба хвалити за кожний, навіть найменш значний учинок, і тоді йому захочеться робити більше гарного, а не тільки те, що робиться всупереч батькам.
У жодному разі не можна домагатися слухняності дітей за допомогою фізичних покарань . Батьки думають, що вони таким чином виховують дітей. У дійсності ж вони принижують дитину, озлоблюють її, переконують у власному безсиллі перед старшими, породжують боягузтво. Дитина втрачає найцінніші якості, які батьки повинні ретельно й з любов’ю виховувати в ній — віру в себе й самоповагу.
Лихо батьків полягає в тому, що вони не зауважують того глибокого, прихованого збитку, що наноситься дитині фізичним покаранням, а бачать тільки результат, що безпосередньо йде за фізичним покаранням. Цілком можливо, що через багато років виявляться які-небудь серйозні недоліки характеру. Дитина може стати злою, хитрою, брехливою. Нехай батьки, що обрали таку лінію виховання, замисляться, спробують зрозуміти вчинок, що викликав їхній гнів.
Родина — дуже чутлива структура. Кожний її член впливає на інших, почуває настрої інших. Якщо вдома щось не ладиться, то це помічає й дитина.