Спадкування за заповітом
Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок
своєї смерті (ст. 1233 ЦК ( 435-15 ). З цього визначення випливає
насамперед те, що заповіт може дати лише заповідач особисто. Ніхто
інший ("від імені та за дорученням") не має права зробити заповіт
(див. також ч. 2 ст. 1234 ЦК. Право на заповіт має фізична особа з
повною цивільною дієздатністю (ч. 1 ст. 1234 ЦК). Інакше кажучи,
неповнолітні (за винятком тих, які за законом набувають повної
дієздатності до повноліття), особи з обмеженою дієздатністю
(наркомани, п'яниці, яких у судовому порядку визнано такими),
недієздатні (психічнохворі та ін., щодо яких є відповідне рішення
суду) не мають права заповідати.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька
фізичних осіб незалежно від наявності в нього з цими особами
сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних
відносин (ст. 1235 ЦК ( 435-15 ). Заповідач може призначити
спадкоємцями і юридичних осіб (будь-яких), державу (будь-яку). З
викладеного вище випливає також, що, маючи право призначити
спадкоємців, заповідач має право позбавити спадщини тих, хто на
неї розраховує (членів сім'ї, родичів). Винятком із цього правила
є особи, які мають право на обов'язкову частку у спадщині
(неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця,
непрацездатна вдова (удівець) та непрацездатні батьки успадковують
незалежно від змісту заповіту половину частини, яка б належала
кожному з них у разі спадкування за законом (ст. 1241 ЦК).
Заповідач має право зробити в заповіті заповітний відказ. Це
така умова, від прийняття якої спадкоємцем залежить, чи отримає
він майно за заповітом. Так, на спадкоємця, до якого переходить
житловий будинок, квартира чи інше рухоме або нерухоме майно,
заповідач має право покласти обов'язок надати іншій особі право
користування ними (ст. 1238 ЦК ( 435-15 ). Якщо ж спадкоємець із
такою умовою не згоден, то в цій частині він успадковувати не може
і майно переходить до складу спадкової маси для спадкоємців за
законом або іншій особі (якщо заповідач передбачав, що спадкоємець
може не прийняти заповітний відказ, і застеріг у заповіті на цей
випадок іншу особу). Заповідач може зобов'язати спадкоємця вчинити
певні дії немайнового характеру, зокрема щодо розпорядження
особистими паперами, визначення місця та форми здійснення ритуалу
поховання. Заповідач може зобов'язати спадкоємця вчинити певні
дії, спрямовані на досягнення суспільно корисної мети.
Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування в
особи, яку призначено в заповіті, наявністю певної умови, як
пов'язаної, так і не пов'язаної з її поведінкою (наявність інших
спадкоємців, проживання в певному місці, народження дитини,
здобуття освіти тощо). Важливе зауваження - умова, визначена в
заповіті, має існувати на час відкриття спадщини (ст. 1242 ЦК
( 435-15 ). Заповіт з умовою відрізняється від заповітного відказу
тим, що перший вимагає наявності певної умови на момент смерті
заповідача, а другий - виконання певних дій уже після відкриття
спадщини.
Подружжя має право скласти спільний заповіт щодо майна, яке
належить йому на праві спільної сумісної власності (ст. 1243 ЦК
( 435-15 ). Особливістю такого заповіту є те, що після смерті
одного з подружжя такий спільний заповіт змінювати вже не можна.
Тобто навіть якщо обставини зміняться і, припустимо, після смерті
чоловіка його дружина захоче заповідати їх спільне майно не сину,
а внучатому племіннику, то нічого у неї не вийде, оскільки
спільний заповіт є узгодженою волею обох членів подружжя і без
обопільної згоди змінюватися не може.
Як уже згадувалося раніше, трапляються ситуації, коли
спадкоємець не може або не хоче приймати спадщину. У цьому випадку
заповідач може підпризначити спадкоємця. Це означає, що заповідач
має право призначити іншого спадкоємця на випадок, якщо
спадкоємець, зазначений у заповіті, помре до відкриття спадщини,
не прийме її чи відмовиться від її прийняття або буде усунений від
права на спадкування, а також у разі відсутності умов, визначених
у заповіті (ст. 1244 ЦК ( 435-15 ). Отже, наприклад, якщо на
момент відкриття спадщини в одного із синів заповідача, якому
заповідано будинок, не народилася дитина, будинок успадкує внук
спадкодавця.
Спадкодавець має право встановити в заповіті сервітут щодо
земельної ділянки, інших природних ресурсів чи іншого нерухомого
майна для задоволення потреб інших осіб (ст. 1246 ЦК ( 435-15 ).
Наприклад, заповідач може встановити для земельної ділянки, що
передається у спадщину за заповітом, право проходу для сусідів
ділянкою в напрямку до залізничної станції.
Як і раніше, заповіт складається в письмовій формі,
підписується спадкодавцем і засвідчується нотаріусом чи іншими
уповноваженими особами (ст. 1247 ЦК ( 435-15 ). Але в цій
процедурі з'явилися й новації.
Так, заповідач може скласти секретний заповіт. При цьому
нотаріус при посвідченні заповіту з ним не ознайомлюється. Особа,
яка склала секретний заповіт, віддає його нотаріусу в заклеєному
конверті. На конверті має бути підпис заповідача. Нотаріус ставить
на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою та у
присутності заповідача поміщає його в інший конверт і опечатує
(ч. 2 ст. 1249 ЦК ( 435-15 ). Після того як нотаріус дізнається
про відкриття спадщини, він призначає день оголошення змісту
заповіту. Про день оголошення заповіту він повідомляє членів сім'ї
та родичів спадкодавця, якщо їх місце проживання йому відомо, або
здійснює таке повідомлення у друкованих засобах масової
інформації. У присутності зацікавлених осіб і двох свідків
нотаріус відкриває конверт, в якому зберігався заповіт, і оголошує
його зміст (ст. 1250 ЦК).
Ще одна новація - посвідчення заповіту при свідках. Закон
установив як обов'язкові випадки присутності при посвідченні
заповіту не менше двох свідків (якщо заповідач не може з
об'єктивних причин сам прочитати свій заповіт і якщо заповіт
посвідчується не нотаріусом), так і правило, згідно з яким за
наявності бажання заповідача посвідчення заповіту здійснюється при
свідках (ст. 1253 ЦК ( 435-15 ).
Як і чинний раніше, новий ЦК ( 435-15 ) не обмежує право
заповідача вносити до заповіту зміни, скасовувати його, складати
новий заповіт. Заповіт, складений пізніше, скасовує попередній
заповіт повністю або в тій частині, в якій він йому суперечить
(ст. 1254 ЦК). При цьому попередній заповіт, скасований подальшим,
уже не відновлюється, навіть якщо подальший заповіт було скасовано
чи визнано недійсним (за винятком випадків, коли наслідком
недійсності заповіту було те, що заповідач перебував у неосудному
стані або під впливом насильства).
Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття
спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями
тлумачення заповіту здійснюється судом (ст. 1256 ЦК ( 435-15 ).
Окремо в законі відзначається про можливість визнання заповіту
недійсним. Так, заповіт, складений особою, яка не мала на це
права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його
форми та засвідчення, є нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК), і звертатися
до суду з позовом про визнання його недійсним немає потреби. Якщо
ж буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і
не відповідало його волі, зацікавлена особа може звернутися до
суду з позовом про визнання такого заповіту (повністю або в
частині) недійсним (ч. 2 ст. 1257 ЦК).
Заповідач може доручити виконання заповіту фізичній особі з
повною цивільною дієздатністю або юридичній особі (виконавцю
заповіту). Наприклад, якщо потрібно простежити, чи виконали
спадкоємці умови заповіту (чи народилася у спадкоємця дитина, чи
відслужив онук в армії тощо), від виконання яких залежить, чи буде
цих осіб допущено до спадкування. Спадкоємці мають право
пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного
заповідачем, від виконання ним своїх повноважень, якщо він не може
забезпечити виконання волі заповідача (ст. 1287 ЦК ( 435-15 ).
Виконавця заповіту може бути призначено нотаріусом за місцем
відкриття спадщини, якщо заповідач не призначив виконавця заповіту
або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи
був усунений від його виконання і якщо цього вимагають інтереси
спадкоємців. Виконавцю за його послуги, звичайно, потрібно
платити. Заповідач має право визначити в заповіті те майно (у
натурі або у грошах), яке виконавець заповіту має право отримати
зі складу спадщини як плату за виконання своїх повноважень. Якщо
розмір плати не визначено заповідачем, його може бути визначено за
домовленістю виконавця заповіту і спадкоємців, а у разі спору -
судом (ст. 1291 ЦК).
добавлено спустя 4 минуты:
Здійснення права на спадкування
Як і раніше, строк для прийняття спадщини - 6 місяців із
моменту відкриття спадщини (ст. 1270 ЦК ( 435-15 ). Якщо право на
спадкування залежить від інших спадкоємців (наприклад, якщо
спадкоємець відмовиться від спадщини, а особу підпризначено
спадкоємцем на цей випадок), то для прийняття спадщини закон
відводить 3 місяці. Якщо спадкоємець пропустив зазначений строк,
то вважається, що він не прийняв спадщину (ст. 1272 ЦК). Причини
пропуску можуть бути різні, і в разі якщо така причина поважна,
суд може дати спадкоємцю додатковий строк для прийняття спадщини,
а якщо всі спадкоємці не заперечуватимуть, то незалежно від
ступеня поважності причини пропуску згаданий строк також підлягає
продовженню.
Як уже відзначалося, спадкоємець може відмовитися від
спадщини, подавши відповідну заяву. На відміну від старого ЦК
( 1540-06 ), який визнавав таку відмову "безвідкличною", новий ЦК
( 435-15 ) дозволяє відкликати свою відмову у строки, установлені
для прийняття спадщини (ч. 6 ст. 1273 ЦК).
Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття
спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за
законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь
будь-кого зі спадкоємців за законом незалежно від черги (ст. 1274
ЦК ( 435-15 ). Раніше (у старому ЦК ( 1540-06 ) допускалася
відмова також і на користь держави та інших юридичних осіб
(мабуть, це вважалося патріотичним і особливо віталося, якщо
спадщина була походженням "з-за кордону"). Тепер же новий ЦК цього
не допускає, щоб усі родичі мали шанс отримати спадщину.
У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом,
усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а
також відмови від її прийняття суд визнає спадщину відумерлою
(інакше кажучи, - нічиєю) за заявою відповідного органу місцевого
самоврядування за місцем відкриття спадщини (ст. 1277 ЦК
( 435-15 ). Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у
власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.
Якщо у спадкодавця були борги і спадкоємці знали про це, вони
зобов'язані повідомити кредиторів спадкодавця про відкриття
спадщини. Кредитору спадкодавця потрібно протягом шести місяців із
моменту, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття
спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли
спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Кредитор
спадкодавця, котрий не пред'явив вимоги до спадкоємців, які
прийняли спадщину, у строки, установлені законом, позбавляється
права вимоги.
Спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора
повністю, але в межах вартості успадкованого майна. Кожний зі
спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у
розмірі, що відповідає його частині у спадщині (ст. 1282 ЦК
( 435-15 ).